Короткий зміст Жуковський Море

Ця елегія написана на початку 19-го століття, коли сам автор – Василь Андрійович був уже зрілою людиною. Жуковський сам представлений тут в образі спостерігача за морем. У перших рядках зазначено, що він закляк, спостерігаючи безодню моря, поет зачарований.

Починається вірш за звернення до моря. Ця фраза до безмовної і блакитною стихії повторюється ще раз, ніби заклинання, в середині. Тут короткі і логічні пропозиції: море дихає; море живе; море відчуває… Прекрасне море не може розповісти, що саме відчуває, тому спостерігач-поет сам здогадується.

Звичайно, у людини виникають до моря важливі питання, які він риторично і звертає до безодні. Що рухає їй? Від чого ж залежить її «дихання»? І поет сам далі відповідає на ці питання, розгадуючи морську таємницю.

Рухає стихією любов, любов до неба. Адже коли небо світло, тоді і море спокійно. Воно відбиває промені сонця, зірки… Коли ж хмари заступають небо від моря, намагаються їх розлучити, то море гарчить, намагається розігнати хмари. Вони здаються ворожої імлою, хоча тільки що хмари були золотими.

Дивіться також:  Короткий зміст Бідні родичі Улицької

Тут багато епітетів, вони так важливі, що їх список постійно ставиться на перше місце. Приклад про небо: далеке, світле. Або ось про море: таємничої і солодкою повне життя. Звичайно, нашим сучасникам багато обертів і форми слів здаються застарілими, наприклад: «сбираешь хмари».

Використовується нагнітання, перерахування з посилення емоційності. Для прикладу – море б’ється, виє, рве і терзає.

Вся справа в тому, що тут не просто любов, а й страждання – страх розлучитися з небом. Після бурі море ще довго злякано здригається. В останньому рядку так і говориться моря (на «ти»), що воно тремтить, тобто боїться за небо.

Це пейзажно-філософська вірш, в якому йдеться і про кохання… Як і будь-глибокий твір, цю елегію неможливо віднести до одного «розділу».

Вчить вірш увазі до природи, замилування її силою.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника