П’ятий рік поспіль з настанням весни Григорій, зварювальник – монтажник і батько двох дітей брав десятиденну відпустку і відправлявся на Дон ловити рибу.

Начальство і сім’я з розумінням ставилися до цього хобі сорокарічного чоловіка. По поверненню він завжди привозив різноманітної донський риби, а сам виглядав бадьорим і засмаглим. Сусідам залишалося тільки заздрити бачачи вивішену на його балконі дорогу рибу. Дружина Григорія ніколи не була проти даних поїздок, адже у її чоловіка було важке дитинство пройдене без батьків в роки війни.

Село, в яке приїхав Григорій мало сірий, непоказний вигляд. До потрібного будинку пройти було всього нічого. У дворі його зустріла господиня, розміняла восьмий десяток баба Варя. Обнявшись вони сіли за стіл. Після розмов про життя Григорій вийшов у город. Тут його відразу помітили місцеві мешканці, які почали розпитувати про життя.

До баби Варі Григорію вдалося потрапити випадково шість років тому, коли так само навесні він приїхав у це село по роботі. В той час у Вари помічників не було і стара жінка одна копала весь город. Побачивши виснажений вигляд старенької Григорій запропонував товаришеві надати їй допомогу. З тих пір він допомагав бабі Варі виконувати важку роботу, а коли їхав до себе, то часто згадував про неї. Кожну весну йому хотілося поїхати знову в це село в самий розпал городніх робіт. Приїжджаючи щороку він став знайомий вже багатьом жителям. Сприймали його як свого, і кожен хотів поділитися новинами. Довгі вечори вони проводили за розмовами. Григорій одного разу навіть подумав, що треба б і сина як-небудь взяти з собою, щоб привчити до праці, адже поки жива баба Варя він буде приїжджати в це місце щороку.

Після кожного повернення на батьківщину Григорій розповідав друзям враження від Дону і риболовлі, а справжньої правди не знала навіть дружина.

Розповідь вчить робити добро і не хвалитися про це кожному.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника