Маленький хлопчик Боря жив у бабусі. Високо на полиці біля неї стояв кораблик, що вона дуже берегла, цей кораблик був сімейною реліквією. Хлопчикові дуже хотілося подивитися, що знаходиться всередині кораблика, він думав, що там живуть крихітні чоловічки, розміром із сірник. Спочатку Боря не спав ночами, мріючи побачити хоч одним оком. Він і хліб, клав на кораблик, і льодяник, намагаючись використати чоловічків, але у нього нічого не вийшло.

І тоді хлопчик задумав дістатися до кораблика і розібрати його. Але тут була одна перешкода: для того, щоб здійснити цей божевільний план, Боря повинен був залишитися вдома один, що, практично, було неможливо, тому що бабуся завжди була вдома, а якщо кудись йшла, то обов’язково брала його з собою. Але хлопчика, який прийняв рішення, було вже не зупинити.

Дочекавшись моменту, коли бабуся збирається в гості, хлопчик розвів бурхливу діяльність: він знайшов вовняні рукавиці, натер ними до почервоніння обличчя, ліг у ліжко і зробив хворий вигляд. Бабуся, побачивши Борю, занепокоїлася, пообіцяла зайти в аптеку і пішла.

Побоюючись, що вона може повернутися, хлопчик почекав якийсь час, потім зіскочив з ліжка і поліз за корабликом. Спочатку він перевертав його, потім почав трусити, але ніяких чоловічків не було. Тоді він вирішив відірвати палубу, взяв ножа, але знову не зміг відокремити її від корпусу, так як заважали мотузяні драбинки. Довелося відрізати драбинки. Хлопчик думав, що підніме палубу, і швидко рукою розчавить хоч одного чоловічка. Піднявши палубу, Боря переконався, що чоловічків немає і ніколи не було, як і лавочок, які він бачив у своїй уяві. Хлопчик став прилаштовувати палубу на місце, але у нього нічого не вийшло. Тут тільки Боря зрозумів, що він накоїв. Тремтячими руками він поставив розірваний кораблик на місце, кинувся в ліжко і гірко заплакав.

Ця розповідь говорить про те, що перш щось зробити, треба добре подумати, якими можуть бути наслідки.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника