Трезор служив сторожем у купця Воротилова. Днями гавкав він на ланцюгу, охороняючи хазяйське добро. Своїх знав в обличчя і шуму не піднімав, коли кучер йшов красти овес. Але варто було комусь чужому пройти мимо – так піднімав такий гавкіт, що купець вибігав шукати злодіїв. Незмінно хвалив він Трезора і велів наливати того помиїв.

Одного разу приватний пристав зайшов в гості до Воротилову. Пес його почав гавкати, але господар, що зустрічав дорогого гостя, став заспокоювати. Але пристава сподобалася поведінка собаки – адже і серед людей, якщо хтось хоче скласти враження, повинен «песьему» гавкати.

Тричі господар обряжался злодієм, намагаючись обдурити Трезора. Обіцяв собаці скоринку хліба, ковбасу і навіть рубль, але кожен раз вірний сторож піднімав такий гавкіт, що збігалися всі навколишні собаки подивитися, з чого б це на свого господаря пес заливається?

Подобалися Трезору хазяйські похвали, і від того став він більше сторожовим перейматися духом. Згоден був, коли забували його погодувати – тоді він ставав зліше, коли били – вважав, що це теж правильно, щоб не забути господаря. І з дітьми він грати не ходив, оскільки совість не дозволяла. Взагалі нікуди ходити не прагнув, лише коли в загул впадала Кутька, то тікав він з нею до самого ранку блукати.

Одного разу він позаздрив колокольчику на шиї корови. Але та Трезора втішила тим, що у пса не гірше дзвякає на шиї ланцюг. А коли господар купив нову, сторож був шалено радий.

Так і постарів Трезор, з часом оселившись на кухні. А коли зовсім запаршивел, то його втопили, замінивши новим Арапкой.