Це сталося в місті Москва в повоєнний час. Дмитро Іванович лікар за професією. Одного разу він повернувся додому не один, а з дружиною Алею. У неї східна зовнішність і вона дуже доглянута. Позаочі її назвали Бухарою.
Як і прийнято будь-якій жінці, Аля почала порядкувати в хаті. До цього всю роботу по дому виконувала стара жінка Паша. Старенька образилася і пішла, але доктор умовив її повернутися. Через час, народилася Людмила – дочка Алі. Вона була слабка. Пізніше у неї виявили синдром Дауна. Але, незважаючи на це, мати душі не чула в донечці. Дмитра ж вся ця ситуація підкосила. Він перестав з’являтися вдома в призначену годину. Довго засиджувався на роботі. Ходив похмурий. Дружина вже не радувала його своєю красою.
І ось лікар заводить коханку Тамару, яка працювала медсестрою. І вирішив піти з сім’ї. Поставив про це Алю до відома. Постаріла бабуся Паша перейшла жити у флігель. Міла забула батька, а Аля почала працювати в лікарні медсестрою. Дмитро регулярно висилав колишньої сім’ї гроші, але відносини підтримувати не хотів. У Міли було щасливе і безтурботне дитинство, яке тривало довго. Замість того щоб місити бруд у дворі, Люда робила аплікації на папері, а після показувала мамі і Паші.
З роками краса Алі стала в’янути. Та ще хвороба підключилася. Бухара не хотіла приймати допомогу медиків. Разом з Милою вони поїхали на батьківщину. Звідти привезла лікарську траву і готувала з неї відвар. Зі слів лікаря, її життя її могла тривати на п’ять, а то й шість років.
Все життя Аля присвятила доньці та її навчанню говорити, готувати. Дівчинка закінчила спецшколу. Коли їй виповнилося сімнадцять років, мама купила туфлі на підборах. Та стала такою симпатичною. Незважаючи на своє захворювання. Люда влаштувалася в майстерню клеїти конверти. Аля подумувала про те, щоб віддати дочку заміж. Одного разу доля звела її з чоловіком, у якого був син Гриша з такою ж недугою, що і у Міли. Діти одружилися. Бухара виїхала на батьківщину доживати залишки свого життя. Людмила і Григорій жили щасливо.
Спираючись на останнє речення, можна зробити висновок про те, що головне в житті – це знайти свою людину в життя. Не любов – вона проходить з роками, а саме людини, схожого з тобою в усьому. Того, з ким не страшно буде прожити все життя, навіть якщо навколо немає нікого з рідних. І нехай навіть у тебе підступна хвороба. Своя людина – надійна опора в житті будь-якої жінки.
Також варто зазначити, якщо б мама вчасно не віддала дочку заміж, невідомо як склалася б доля дівчинки і що б з нею було далі. Тому ще одна порада всім молодим юнакам та дівчатам. Не завжди потрібно проявляти егоїзм і самостійність, іноді краще прислухатися до порад батьків. Вони чогось поганого, вже точно не забажають…
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
