Автор розповідає про одному зі своїх сусідів, поміщика, який веде своє господарство дуже обережно і розумно. У цього поміщика, Аркадія Павловича Пеночкина, дуже хороші землі, де водиться багато звірини, що для нашого автора, як мисливця, дуже вигідно. Пеночкин має серед людей дуже хорошу репутацію, – він не замішаний у скандалах, утворений, м’яко і усміхнено розмовляє, вставляючи в свою промову суцільно французькі слова.
Тим не менше автор заявляє, що не любить спілкуватися з Аркадієм Павловичем, а тим більше зупинятися у нього вдома. Яким би не був Вівчарик гостинним, в його будинку виникає почуття занепокоєння, а жорстокість господаря до покарання за справу своїх селян вводить в ступор і змушує відчувати себе дуже незручно.
Одного разу поміщик пропонує автору з’їздити в його село Шипиловку, де у нього служить, за словами Пеночкина, дуже талановитий бурмістр. Автор неохоче погоджується і бачить, що господарство в селі дійсно налагоджено добре, але селяни та працівники живуть дуже погано й бідно, а поміщика остерігаються і розходяться, коли побачать. Бурмістр Софрон Якович хвалиться тим, що скинув виявлений на ділянці села труп в межі іншої ділянки, за що Пеночкин того похвалив, і назвав подібну дію винахідливістю.
Коли поміщик, автор і бурмістр вийшли із сарая, де оглядали нову віялку, вони побачили на колінах старого і молодого хлопця. Одяг їх була в латках, і виглядали вони дуже шкода. Старий, його звали Антип, прийшов просити милості у поміщика, щоб той захистив його від свавілля, який творив Софрон. Антип розповів, що Софрон в рахунок боргу використовує його сім’ю як рабів, – віддав двох його синів в армію, а тепер хоче відправити і молодшого, останнього сина. Розповів, що з будинку винесли все, що у них було, і останню худобу повели, не залишивши їм ніяких засобів до існування.
Пеночкин на подібні скарги тільки розлютився і, незадоволеним, покинув Шипиловку. Автор після цієї події розпитував мужика, з яким виходив на полювання про Софрона. Нічого хорошого у відповідь про цю людину він не почув. Мужик відповів, що у Антипа тепер будуть ще більші проблеми.
Даний твір, що жорстокість серця, відсутність співчуття і людяності можуть ховатися під маскою ввічливості і порядності. Подібні лицеміри дуже небезпечні, так як їх жорстокість може виглядати привабливою з-за зовнішнього лиску.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
