Розповідь входить у збірник Записки мисливця
Заблукавши в лісі мисливець, ближче до ночі виходить на луг, називається в цих краях Бежин. Стомлений, він готовий просити притулку у кого завгодно. На його успіх на лузі розташувалися навколо багаття хлопці, що ввели, коней в нічний. Вони дозволили мисливцеві переночувати біля їхнього вогнища.
Спочатку мовчали, але коли вирішили, що дорослий заснув, продовжили перервану розмову. Розповідали вони один одному страшні історії про нечисть. Першою була бувальщина про те, як хлопчикам довелося ночувати на паперовій фабриці і довелося їм почути домовика. Побачити його можна, а от звуками різними налякав він хлопчаків досить сильно. Спочатку були кроки за стіною, потім сама собою відчинилися двері, за якими нікого не виявилося, і пролунав моторошний кашель.
Наступною була історія про місцевого теслі по імені Гаврило, повстречавшего як у лісі русалку. Сиділа вона на дереві, а волосся у неї були зелені. Кликала вона Гаврила до себе, той і пішов. Мабуть, залоскотати його хотіла. Вони ж, русалки, всі цим промишляють! Але тесля-то візьми та перехрестися. Та все сміялася, а після хресного знамення і перестала. Сказала, що могла вона з Гаврилом жити завжди, а тепер не бувати тому. І тепер їй невесело буде, нехай же тепер і тесля веселитися не зможе. От і ходить він з тих пір сумний.
Далі історія була про те, як псарь Ніну, проходячи через болото повз могили потопельника, побачив гарненького баранця. Хотів подманить його так і забрати, покликав: «Баранець, Баранець». А той вишкірився і відповів йому: «Баранець, баранець».
А ще хтось бачив одного разу, як покійний пан шукав вночі на болоті розрив-траву. Аж надто могила тисне на нього.
А баба Уляна пішла вночі до церкви. За народним повір’ям, можна побачити тих, хто протягом року помре. Побачила хлопчину сільського, той і справді по весні Богу душу віддав. А потім жінку. Приглядывалась Уляна, приглядывалась, а то вона сама! Жива поки, але так і рік ще не закінчився.
Багато ще різних історій розповідали хлопчаки. І про лісовиків і про водяних. Один з хлопців відійшов від багаття, а, повернувшись, розповів, що, підійшовши до річки, чув як його хтось покликав по імені. Вирішили хлопчики, що це водяний був, і адже тільки от його поминали. Не до добра це!
На цьому мисливець заснув. А вранці, подякувавши хлопців пішов додому. Через деякий час він дізнався, що той хлопчик, і справді помер, тільки не потонув, а впав з коня.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
