Про смерть Івана Ілліча Головіна стало відомо 4 лютого 1882 р. Колеги померлого, мимоволі задумалися про переміщення по службі, адже Судова палата продовжувала працювати незалежно від чиєїсь смерті.
Під час панахиди усі присутні ловлять себе на думці про удаваною скорботи. Парасковія Федорівна, прямо на похоронах, намагається вирішити фінансові питання з Петром Івановичем, намагаючись отримати якомога більшу суму з казни.
Життєва історія Івана Ілліча надзвичайно проста і ні чим особливим не відрізнялася. В сім’ї таємного радника виросло три сина. Старший став схожий на батька, молодший вважали невдахою і дратував своєю присутністю всіх родичів. Іван Ілліч, середній син, був людиною з певними життєвими правилами: розумний, товариський, енергійний і пишався своєю чесністю. Вирішальним фактором у житті покійного було: як правильно виглядати в очах інших людей.
Іван Ілліч був одружений. У сім’ї виховується двоє дітей (дочка і син). Але з кожним прожитим роком подружнє життя носила все більш складний характер, оскільки мала необхідність поєднуватися з роботою і не заважати просуватися по службовій драбині. Парасковія Федорівна часто влаштовує сварки на які чоловік не відповідає. По закінченні трьох років він товариш прокурора, а через сім – прокурор.
Служба забирає більшу частину часу Головіна. Через брак грошей він їде просити підвищення.
Підвищення кваліфікації, кар’єрне зростання, служба-все йде просто віртуозно. Сварки трохи притихают. Всі зайняті облаштуванням домашнього інтер’єру. Під час огляду квартири, Іван Ілліч, випадково при падає і вдаряється боком об віконну раму. Забій незабаром перестає його турбувати.
Через деякий час біль у боці повертається і до неї приєднується неприємний присмак у роті, а так само загальне нездужання. Парасковія Федорівна наполягає на зверненні до лікарів.
Хвороба з кожним днем нагадує про себе все частіше і частіше. Іван Ілліч стає дуже дратівливим. Лікарі не кажуть йому діагноз, ні прогнози про подальше життя, і він нищить себе душевними муками. Його близькі ніяк не можуть зрозуміти, що для нього дуже важлива правда.Допомога Параски Федорівни шалено дратує хворого і його єдиною втіхою стає слуга Герасим. Івану Іллічу імпонує мужицька правдивість, здатність жаліти просто і по-людськи. Настає той день, коли Іван Ілліч почуває себе зовсім погано. Три дні він кричить один лише звук “У-У”.”Скінчилося смерть, її немає більше”,-такими словами закінчує свій життєвий шлях Іван Ілліч.
