Починається розповідь великого класика Льва Толстого «Холстомер» такою картинкою. Конюх приганяє табун до річки, пестить коня Холстомера, а потім ні з того ні з сього боляче б’є його. Однак мерин мудрішими людини, зауважує автор. І образи кінь не показує, тільки жадібно п’є воду.
Заїжджену кінь продовжує мучити табун. Табун безжалісний: він копитами штовхає в худі боки Холстомера тільки тому, що той старий.
А далі автор наводить дивовижний розповідь знесиленого коня про своє життя. Гарний рябий кінь народився від довгоногого Холстомера. Але за незвичайність забарвлення молодого Холстомера його позбавляють можливості продовжувати свій рід, вихолощують. Зневірений кінь зносить цю несправедливість і сумно спостерігає за світом людей. Він бачить, як вони без кінця брешуть, прикидаються, ними править закон «моє». Ось і господарі Холстомера зневажливо продають його заїжджому барышнику, хоча завдяки своїм породистим ніг Холстомер славиться як головний рисак в окрузі.
Гусар, якому тепер належить Холстомер, особливо крут у відносинах з чудовою конем. Він заганяє коня на догоду тому, щоб кожен перехожий жахався, бачачи, як несеться гусар до своєї коханки. А Холстомер покірно служить господареві і думає: ну, зажени мене на смерть, я буду радий догодити тобі. Толстой розповідає, наскільки вірний кінь гусару: Холстомер милується собою поряд з офіцером.
Але тут коханка гусара кидає свого кавалера. Господар сідлає Холстомера і заганяє його. За ніч, коли кінь вже не може їсти, вона втрачає всі свої сили, її починають перепродувати кому попало.
Тут настає перелом в оповіданні. Табун і старезний мерин повертаються на двір, в будинку виявляється гість, роздутий старий. Кінь впізнає в ньому колись улюбленого господаря-гусара. Той проциндрив все своє майно, весь у боргах, і сп’яну валиться спати в одному чоботі. Так автор ніби порівнює долі людини, коли-то загнавшего до смерті коня, і старого мерина.
Фінал оповідання моторошний. Він ніби говорить про те, що коли життя пішло шкереберть, то буде вже так йти до самої смерті. Холстомера зараження коростою хазяйська кінь. І його більше не ведуть на водопій, а замикають в сараї і перерізають горло. Але коні здається, що разом зі струменем крові йде і тяжкість життя. Собаки і вовки обгризають ночами кістки старого мерина.
Але тут же Толстой повідомляє, що в землю прибрали і сгнившее тіло гусара, нехай і пізніше. Ховати це тіло в хробаках і новому мундирі стала непотрібною турботою для людей – з убивчим спокоєм зауважує автор. В цих останніх рядках він начебто визнає, що помста за загнаного відданого Холстомера відбулося…
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
