Автор розповідає про те, як у важкі роки війни 13-16-річні хлопчаки працюють у полі з раннього ранку до вечора. Йшов 1942 рік друзі Сашка Кречетов та Іван перебували в полі і жали жито. Сашка управляє машиною жнейкой, інші направляють тяглових коней. Їм сильно хочеться спати, але вони чинять опір сну. І ось сильна спека і втома бере верх. Хлопці міцно засинаю прямо в поле.

Іван прокинувся від сильного крику голови Івана Олексійовича. Сашко вже встиг втекти і стояв віддалік. Ваня схопився і ривком побіг. Голова був доброю людиною і совісний, але міг несильно вдарити батогом. Іван Олексійович сказав хлопцям, що сьогодні на зборах будуть розбирати їх поведінку.

У Івана Олексійовича не було однієї ноги, вона була дерев’яна. Ногу йому відірвало зубними барабанами молотарки.

Увечері, повечерявши, всі розсаджуються за столом. Іван Олексійович суворо вичитує всіх винних на поле і каже, що давно зауважує контрреволюційні елементи. У запалі розбору голова випадково наступає дерев’яною ногою на хвіст собаці Борзи. Собака сильно починає верещати, всі сміються і в цей момент приїжджає уповноважений перевіряти, як йдуть справи. Борзя вилітає з-під столу і кидається прямо під ноги жеребцеві уповноваженого, той встає на диби. Голова хотів наздогнати собаку, але не зміг і почав заспокоювати коня. Люди, присутні на зборах, ніяк не можуть заспокоїтися і сміються не зупиняючись. Уповноважений, несподівано скасовує збори і їде.

Нарешті, збори закінчується і всі влаштовуються на нічліг. Хлопчаки, лежачи на нарах, довго не можуть заспокоїтися і все хихикають. Тільки Іван Олексійович сидить біля багаття, знявши дерев’яну ногу, дме на свою гарячу втомлену куксу.

Навколо тепло і тихо десь у далині кричить птах.

Розповідь вчить, що навіть у найважчі часи можна знайти привід для радості і випробувати щастя.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника