Сивий дідок Онисим Квасов повільно брів на свою ділянку щоб дотемна накосити соковитої трави на корм худобі. Він йшов до передгір’я, залишаючи своє село далеко позаду. Покоси тут були весь час, скільки він себе пам’ятав. По дорозі на покіс він думав про життя і смерть, події молодості, згадував воєнні роки, голод і свого улюбленого лихого коня. Коли старий прийшов на місце, він швидко поснідав окрайцем житнього і хрустким малосольні огірком, приготував косу…
Онисим косив до самого обіду, доки сильна спека остаточно не уморила його. Відчуваючи радість від зробленої своєї роботи він вирішив неспішно пообідати і сховатися в саморобному курені від спеки, курінь він приготував заздалегідь. Постелив покривало, дістав смачні огірки, зелена цибуля і хліб. Добіг до струмка за молоком, в холодній воді була прихована пляшка свіжого молочка…
Коли Онисим повернувся до свого куреня, біля нього сидів якийсь дідок в крислатому капелюсі з тростиною в руках. Онисим привітався, запропонував розділити з ним трапезу. Дідусь подякував Онисима, але відмовився.
Втомлений Онисим пообідав малосольні огірком, а його гість безперервно поглядав на нього. Розповів, що родом теж з цих країв, але зараз живе зовсім в іншому місці. Але сумує за своєю батьківщині, вмирати скоро, ось і повернувся назад… Онисим відразу запідозрив недобре, адже цей дідок став навіщо розпитувати Онисима про його сім’ю і особливо про брата Грицька, який пропав у воєнні роки без вести…
Онисим попрощався з дивним гостем і залишився косити далі. Прийшовши додому, дружина розповіла йому, що з міста приїжджав дивний старий в костюмі і запитував його, Онисима Квасова. Тут-то і зметикував Онисим що насправді це був його брат, Гриша…
Через тиждень, Анисиму надіслали телеграму, в якій говорилося, що помер їх родич Квасов Григорій Степанович.
Цей твір вчить тому, як важливо цінувати кожен момент, проведений зі своїми близькими.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
