«Вони билися за Батьківщину» – це роман про доблесть, мужність, силу волі і подвиг кожного радянського солдата. Полк, з якого в живих залишилося 117 чоловік, відчайдушно захищає переправу через Дон. Після кількох танкових атак вони відступають з боєм.

Три друга служать в одному полку. Один з них – Петро Лопахін, в минулому шахтар, життєрадісний, веселий, любить жінок всіх віків і професій. Він вірить у те, що радянські солдати не досягли певного рівня ненависті до німців, з-за цього і не вміють воювати. При цьому він важко переживає смерть однополчан, демонструючи глибину душі. Він з розумінням відноситься і до солдатів і генералів, яких можуть підвести і люди та обставини.

Другий – Микола Стрільців. Він у мирний час був агрономом. Серйозний, відданий Батьківщині і своєму полку, він болісно сприймає відступ. Отримавши контузію, він тікає з госпіталю, ледь у нього з вух перестає йти кров, і повертається в рідний полк. Він похмурий, вдома старенька мати, виховує його дітей, оскільки дружина їх кинула. Перед боєм він часто бачить хлопця, схожого на сина, але не дає смутку заволодіти собою. Він вірить у те, що полк утримає німців однією тільки ненавистю і ентузіазмом.

Третій – Іван Звягінцев – добродушний чоловік, який вважає свій шлюб невдалим через дружини, начитавшейся любовних романів, і зводила його з розуму розмовами про «високий». Він болісно сприймає жахи війни. Побачивши палаюче поле пшениці, колишній комбайнер розмовляє з колоссям, як з живими людьми.

Докладно описується героїчна смерть лейтенанта Голощекова, який з останніх сил, будучи «однією ногою в могилі», встав і підпалив ворожий танк. Петро Лопахін захоплюється його героїзмом, хоча сам підбив німецький танк і бомбардувальник.

Після артобстрілу знову пішли в атаку танки, а за ними піхота. У цій сутичці поранило Звягінцева. Розірвана позаду нього бомба осколками застрягла в спині і ногах солдата. Його витягла з поля бою молоденька медсестра.

До вечора, після декількох невдалих наступів, німці залишили намір зайняти висоту. Полку було наказано відступати за Дон. Під час відступу відбулися ще два німецьких арт обстрілу. Побоюючись, що після відступу полк розформують, а солдат відправлять в тил, Лопахін, Стрільців, Некрасов і Копытовский приходять до старшині, з проханням залишитися на фронті. Поприщенко пояснює, що таким героїчним солдатам, що зберіг прапор, що витримав всі атаки, обов’язково знайдеться місце на фронті. Він обіцяє відправити їх в штаб дивізії. Там полк поповнять новобранцями і відправлять на небезпечний і важливий ділянку фронту.

У штабі полк зустрічав полковник Марченко. Командувач зі сльозами на очах говорив слова подяки відважним солдатам, що зберіг прапор і висоту. Всього старшина привів залишилися в живих 27 солдатів, троє з яких були поранені.

Шолохов вважав своїм обов’язком освятити війну з одного боку, як жах, що змітає все на своєму шляху, а з іншого боку прославити силу і міць російського народу, здатного об’єднати всі сили в боротьбі з ворогом.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника