Біг якось заєць по лісі до своєї нареченої, а ззаду вовк гукнув. Але косою поспішав і не став зупинятися. Тоді наздогнав його хижак в три стрибка, зловив, і засудив до смерті за те, що не зупинився заєць з першої вимоги. А оскільки сам був ситий, і вовчиця з дитинчатами теж не голодні, то велів він зайцю сидіти під кущем і чекати, поки вони проголодаются. А може, помилують.

І сидів заєць під кущем кілька діб, відраховуючи, коли ж смерть до нього прийде. Іноді повз ходила вовча сім’я, і подружжя сміялися над ним, перешіптуючись, а вовченята підбігали і жартівливо клацали зубами, від чого у бідного зайця і зовсім душа в п’яти йшла.

Сумував косою про нареченій своїй, все боявся, що за цей час вона полюбила іншого.

Але як-то раз вночі прибіг до нього брат нареченої з звісткою про погане самопочуття зайчихи. Мовляв, вона злягла від туги і від звісток про біду, стрясшуюся з її судженим. Посланець умовляв втекти разом. Але наречений дав слово вовку і піти не міг.

Тут виліз господар і почав допитуватися, не втекти вони зібралися. Дізнавшись у чому річ, вовк вирішує відпустити зайця. Адже якщо вони так люблять з зайчихою один одного, і зайчат буде багато. А у вовчого сімейства якраз діти підростають і їх усіх треба чимось годувати. Але щоб заєць не втік, залишив вовк заручником у себе невестиного брата.

Швидко біг косою, поспішав до своєї ненаглядної. Перешкоди перелітав, як і не було їх. Ось і будинок зайчихи. Зраділа вона, забула про хворобу, танцювати початку та пригощати стравами всякими.

Але заєць сидів сам не свій і поспішав у лазню і одружитися. Розповів він усім, що сталося. Засмутилися зайці, але що робити – не було такого в заячому роду, щоб слова не тримали.

Зробив наречений все заплановане, пора і в дорогу назад. Але за час перебування в гостях сталися всякі біди: і річка розлилася на шляху, і війна трапилася якраз на полі, де заєць перебігав, і навіть спалахнула холера, і довелося карантинну ланцюг обходити.

Біг наречений з усіх сил, у піні і колтунах, не зупиняючись ні на хвилину. Все йому ввижалося, як вовк з’їсть невестиного брата замість нього.

Ось уже й світанок настає. Здалося вовче лігво і сам господар, потягнувся до заручника. Він згріб його і вже зібрався розірвати, як заєць стрімголов з гори скотився.

Похвалив його тоді вовк, що можна вірити зайців на слово. І повелів він зайцям сидіти під кущем і чекати, коли він помилує їх.

Адже сильним і хитрим, не так і важливо тримати своє слово.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника