«Смерть Єрмака» – це одна з «дум» збірника Рилєєва, присвяченого багатьом історичним подіям і особистостям. В ній розповідається про загибель отамана козачого війська, чиє ім’я невіддільне від сторінок історії підкорення Сибірського ханства.

Хан Кучум вже був повалений і втік. Але він не переставав шукати способу знищити дружину Єрмака. І ось, серпневої ночі він несподівано вчиняє напад на сплячий козачий табір, що розташувався поблизу річки Іртиш.

В цю ніч вибухнула буря. Йшов сильний дощ, невпинно чувся гуркіт грому і виблискували блискавки, лютував страшний вітер.

Всі козаки були охоплені безтурботним сном. Сам же Єрмак не спав. Він сидів на березі річки і був охоплений думою. Він розмірковував про сенс їх життя і досконалих подвигів. Багато хто з його соратників – в минулому розбійники. Не шкодуючи себе, добували вони злато, здійснювали набіги. Тепер же, вважав Єрмак, злочини їх змиті кров’ю і свою, і ворожу.

Головним він вважав те, що вони так само не щадили себе і на славу вітчизни. Смерть не страшна героям. І, справу свою вони зробили – Сибір тепер підвладна російському цареві. І це вважає він головною заслугою перед країною. А раз вони спокутували свої злочини благою справою, то значить не даремно жили на цьому світі. Такими думками був зайнятий Єрмак, не відаючи про те, що загибель і його, і товаришів, вже близька.

Ось, вже і вождь заснув разом з дружиною. Козацькі човни билися про брега Іртиша. А тим часом, Кучум, побоюючись вступити у відкритий бій з козаками, таємно підібрався з натовпом татар до війська.

Дружина впала, так і не оголивши мечі, уражена впезапностью нападу. Шлях до порятунку їхньої був один – бурхливі води Іртиша.

Добираючись до човника, загинув і сам ватажок. Не встиг доплисти він до рятівної човни. Виною тому стали важкі обладунки, отримані ним у дар від російського царя. Вони позбавили його сил боротися зі стихією.

Це ліричний твір розповідає про обов’язок перед вітчизною, який віддали їй навіть ті, хто в минулому займався і не зовсім чесними справами. Це є, в свою чергу, прикладом патріотизму і відваги. Так само, тут звучить думка про неминучість визначеного.

А так як Рилєєв був поетом-декабристом, то можна вбачати в його рядках і думка про те, що борг перед батьківщиною, і перед монархом – це зовсім не одне і те ж. Батьківщина – це сама країна, земля, народ. А цар – втілення позбавлення волі. Адже саме царський дарунок, важкі обладунки, вважає автор винуватцем загибелі отамана. І билися вони не щастя своїй рідній землі, а за спрагу царя приєднання нових земель.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника