Муха була першим, що побачив хлопчисько після пробудження. В домі було тихо. Вперше він залишився один.

Комаха повзла по прямой до вікна, ніби там проходила невидима дорога. Дитина трохи поспостерігав за нею, а потім покликав маму. Відповіддю була тиша, яка ніяк не відреагувала на повідомлення про його пробудження.

Хлопчик бігом обстежив квартиру, але нікого не знайшов. Він довго намагався розмовляти з прятавшейся мамою, поки не переконався у її відсутності. А після заплакав і став смикати двері. Двері були замкнені і, сильно вдаривши її босою ногою, дитина плакала від болю. Але в квартирі було раніше тихо. Нічого не змінилося і після того, як хлопчик відкрив і закрив долонями мокрі очі. Тоді він пообіцяв більше не плакати. Утершись ковдрою, він придумав нову хитрість, на яку мама обов’язково б зреагувала: голосно оголосив про своє бажання сісти на горщик.

У будь-який інший момент мама відразу ж кинулася б до нього. Але в кімнаті нікого не було. Тоді хлопчик вирішив відволіктися грою зі старим одноногим зайчиком. Вони часто грали у лікаря і пацієнта, і бідний зайчик звик вже до уколів цвяха. На жаль, він не міг підтримувати бесіди, відповідаючи мовчанням на всі вимогливі запитання дитини.

Розсердившись, що зайчик не знає, куди пішла мама, хлопчик кинув на підлогу і почав штовхати. В наступну мить він розкаявся у своєму вчинку: іграшка була одноногой і просто не могла нікуди втекти.

На сходах почудились кроки. За дверима нікого не було. Хлопець знову заплакав, на цей раз від усвідомлення самотності. Іноді відчай самотності ранить сильніше, ніж фізичний біль.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника