Ця казка написана Пушкіним у народному російською стилі: з співучістю, повтором рядків, «казковими» словами. Наприклад, промовиста назва – «медведиха», а також в тексті можна зустріти такі слова як «детушки», «бояриня», «сховатися». Тварини тут, звичайно, олюднені: ведуть себе як люди, розмовляють один з одним. Сюжет казки досить простий.

На початку твору показаний прекрасний літній день. Ведмедиця виходить на прогулянку зі своїми дітками. Ведмежата весело і безтурботно бавляться.

Тут з’являється мужик з рогатиною і мішком. Це, на жаль, мисливець. Ведмедиця помітила його, заревла, щоб діти ховалися. Вона саме говорить з дітьми «людською мовою», пояснює їм небезпека. Діти її, зрозуміло, слухаються.

Ведмедиця вступає в бій з мисливцем за своїх ведмежат, але гине від рогатини… Мисливець з ведмедиці шкуру зняв, ведмежат, ледь живих від жаху, в мішок свій кинув. А вдома сказав дружині, що буде їй шуба в подарунок – рублів на п’ятдесят. Ведмежат він оцінює в п’ять рублів за штуку.

Але сумна вістка по лісі пішла, скоро дійшла вона до чорно-бурого ведмедя – дружина. Він страшенно засмутився, заголосив за своєю сім’ї. І він страждає – згадує, як вони з дружиною «качали-колисали» своїх ведмежат…

Ведмідь той названий боярином. Скликав він своїх слуг, але вони і самі раді йому допомогти. Прибіг і вовк (дворянин), бобер (купець), і білка (княгиня), і заєць (смерд)… Кожен зі своїм «соціальним» званням. Всі зібралися, щоб втішити ведмедя. Але казка є незавершеною самим поетом. Можна лише припустити, що ведмідь буде мстити за свою дружину, рятувати своїх дітей з неволі.

Казка про те, що, якби ти навіть боярином чи дворянином, але завжди може знайтися той, хто цього не врахує, не пошкодує, тому потрібно бути дуже уважним до себе і до своєї сім’ї.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника