Розповідь ведеться від особи одного з матросів корабля, який іде до Індії. Більше всього на світі, він хотів побачити слона, йому було дивно, що слони можуть просто ходити всюди, а не в зоопарку.

І ось корабель прийшов до причалу. Наш герой, і ще один матрос, з усіх ніг кинулися в місто. Спочатку вони їхали на трамваї, потім пішли пішки. Вони вже прийшли зовсім в безлюдне місце, коли нарешті побачили слона. Слон був не один, поряд з ним втекли четверо дітей. Побачивши незнайомців, слон зупинився, і за допомогою хобота посадив дітлахів собі на спину. Самий молодший почав тікати від хобота, і слон пішов далі, роблячи вигляд, що не помічає його. І коли малюк цього не очікував, слон схопив його хоботом, і акуратно підняв на спину.

Матроси пішли слідом за слоном. Він прийшов до дому, хоботом відкрив хвіртку, і увійшов всередину. У дворі він дістав воду з колодязя, так як господиня прала. Незабаром прийшов господар, який розповів, що слон не старий, йому всього 150 років, у нього є слониха і слоненя.

Коли додому прийшли слониха і слоненя, вони зі слоном і дітьми вирушили на річку. Слони помили дитинча, побризкали водою з хобота на дітей, і потім всі разом вирушили додому.

Назавтра матроси захотіли подивитися на робочих слонів. Вони прийшли до узлісся, де лежали штабеля колод. Поруч з ними був старий слон, постарілий на цій роботі. Інші вісім слонів приносили сюди колоди з лісових розробок, і з допомогою старого слона акуратно складали в штабель. Вирішивши подивитися, звідки вони носять колоди, матроси побачили страшну картину: на дорозі росло два дерева, повз які слонам доводилося пробиратися на колінах, хоботом штовхаючи його поперед себе. Вражені жорстокістю людей, які не хотіли спиляти дерева, матроси повернулися на корабель.

Розповідь вчить співчуттю і доброті.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника