Проводили як окремі дороги для машин і пішоходів, для чого довелося зрубати частина дерев. Великі стовбури відразу відвезли, а решта гілки розкидали по купах. Літо закінчилося, і мисливці помітили, що зникли всі зайці. Коли випав перший сніг, слідопит Родионыч відразу зрозумів, що синій лапоть, а саме так він називав кожного зайця, зимує під грачевником.

І ось, зі сходом сонця мисливці вийшли на зайця. Псів брати з собою не стали, так як Родионыч славився своїм чуттям. Побачивши сліди лапок, мисливці пішли по заячої стежинці і натрапили на високу купку грачевника. Мисливці обступили її, стоячи з рушницями напоготові, а слідопит, голосно крикнувши, ткнув палицею. Але ніхто звідти не вискочив. Удивившийся Родионыч знову спробував вигнати зайця з укриття, однак, так ніхто і не з’явився.

Слідопит засмучено сів на пеньок, а мисливці кружляли навколо грачевника, виглядаючи сліди. Раптом слідопит посміхнувся і показав мені на саму верхівку купи: невидимий на білому снігу, ледве помітний заєць тихо сидів на грачевнике. Лише придивившись, можна було помітити дві чорні намистинки очей. Следопыту стало шкода хитруна, так спритно сховався від людей. Він відвернув мисливців, а сам непомітно зліпив снігову грудку і тихо запустив ним у зайця. Той відразу ж кинувся в кущі. Люди схопилися за рушниці, але від несподіванки і раптовості ніхто не зміг влучити в ціль, і синій лапоть зник у кущах. Тоді мисливці почали стріляти по кущах, і ось вже один радісно крикнув: «Убитий!», але через хвилину всі побачили хвостик зайця, лише на секунду мелькнувший перед ними, і синій лапоть зник у лісі.

Оповідання «Синій личак» – це не тільки розповідь про природу, це, швидше, розповідь про людину. У багатьох творах Пришвіна М. М. ключовим стає не просто ставлення людей до природного світу, а відношення в процесі переробки своєї власної людської природи.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника