Творчість великого російського письменника Михайла Пришвіна охоплює різні теми. У своїх творах він шукає сенс людського буття, міркує про релігію, про смерть, про любов, яка спостерігає за природою. І все ж, Костянтин Паустовський називав його співцем природи. Письменник багато подорожує, пізнає навколишній світ, себе, людей і знімає це все для сучасників і майбутнього покоління… Навіть у своїх фотознімках М. Пришвін залишає місце пейзажам. У його об’єктив потрапляє все, що його зупинило й захопило під час прогулянок: кульбаби, які ось-ось розлетяться, крапельки роси на гілочці, павутина з хитромудрими візерунками…

В оповіданні “Павутина” письменник продовжує ділитися своїми спостереженнями за природою з читачами. У такому невеликому оповіданні полягає величезний сенс. Це можна зрозуміти вже з перших прочитаних рядків, які пронизані неймовірною життєствердною силою і невичерпної радістю буття: “От був сонячний день, такий яскравий, що промені проникали навіть і в самий темний ліс”.

Михайло Пришвін пише про одну з своєї прогулянок по лісу, яка змінила його свідомість. Ліс, птахи, дерева, вітерець, сонечко – все це так звично, і в той же час, не зовсім, якщо подивитися на них очима автора оповідання. Він помічає, що деякі дерева нахилилися один до одного, ніби перемовляються між собою, що осинки “лепетали”, а папороті “важливо розгойдувалися”. Таким чином, письменник одухотворяє природу, надаючи їй риси, властиві людині….

Продовжуючи далі свій шлях, він помічає, як вітер відриває жовті голочки з ялинок, і ті розлітаються в різні боки, а деякі з них, раптом дивним чином, повисають у повітрі. Це незвичайне явище охоплює всі увагу допитливого письменника. Розглянувши ближче, він розуміє, що такі “стрілки” висять на невидимих павутинках, яких дуже багато в просіці, але будучи невидимими, то можливо зруйновані письменником, поки він ходив.

Цей момент письменника наштовхнув на роздуми про те, яка роль людини в природі і які у них стосунки? Був він жорстокий, коли розривав тендітні павутинки, якщо при цьому міг просто не помітити? Був милостивий, коли зміг врятувати ту єдину павутинку, яку побачив? Наскільки сильним фізично буває осіб порівняно з крихкими творіннями природи…. Він вів себе господарем, коли руйнував той невидимий

праця павучків. Однак, людина повинна бути учнем в лісі, оскільки природа – це його вчитель. До такого висновку приходить Михайло Пришвін у своєму оповіданні “Павутинка”.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника