На станції “Гнилиці” виявився замірник Смирнов, щоб доїхати до садиби необхідно було знайти підводу. Він звернувся з проханням про допомогу до жандармові, той направив до мужиків, що чекають, як би підзаробити!

Після деяких зусиль йому попався величезний мужик. Сама кінь був дуже худим, хоч і молодим тваринам. На четвертий раз віз рушив з місця. Темніло. Вдалині виднілися якісь об’єкти, напевно село?

Навколо стояла тиша і тримався мороз. Немає ні чоловічка, глухо. А морда візничого не сподобалася нашому землеміра. І він запитав, як звуть візника? Виявляється, Климом. Не пустують тут в окрузі? А то у мене три револьвера. І б’юся з розбійниками хвацько! Переляканий землемір повністю налякав візника своїми промовами!

Злякався візник і стрибнув у лісову, засніжену, темну гущавину. Став пан думати, що робити? Дорогу він не знає!

І ну просити на весь ліс, що пожартував, що сам боявся, от і залякував. Минуло дві години, захрип пан. А переляканий мужик не відгукується! Зрозумів наш Клим, що бандит поїхав би давно. Повернувся Клим і поїхали вони далі. Вибачився барин, усвідомив, що переборщив з залякуванням!

Сказав мужик, що якщо знав, що так напугается, то ні за що не повіз пана. Так мовчки і доїхали до села!

Докладний переказ

Гліб Смирнов їде на далеку садибу по роботі, він служить землеміром.

Прибувши на станцію «Гнилиці», йому необхідно змінити коней, так як до місця призначення йому ще далеко. Але, як виявилося, поштових коней тут знайти неможливо.

Жандарм радить йому звернутися до мужиків авось хтось і погодиться підвезти.

Землемір відправляється шукати попутника. Втративши багато часу, Смирнову з великими труднощами вдалося домовитися зі здоровенним обірваним мужиком.

Забравшись у віз, землемір і візник на ім’я Клим, вирушають в дорогу.

Коли вони виїхали зі станції, вже вечоріло. В темряві смутно чорніли дерева, стоги торішнього сіна. По іншу сторону від воза розстелилася безкрайня рівнина. Кругом стояла глуха тиша, було дуже холодно.

Кутаючись у шинелю, землемір почав побоюватися безлюдній пустельної дороги, він поцікавився у візника, не буває небезпечно на цій дорозі. Клим відповідав, що боятися нічого, на дорогах у них спокійно.

Коли зовсім стемніло, і їх підвода звернула вбік, Смирнову стало ще страшніше, і щоб налякати візника, якого він все сильніше і сильніше боявся, землемір почав хвалитися.

Смирнов розповів Климові, що має три пістолети, що він дуже хоробрий і сильний, і не боїться небезпеки. Розповів, що одного разу він впорався один з кількома розбійниками.

Клим з побоюванням став озиратися на землеміра. А того вже понесло у всі тяжкі, землемір почав розливатися соловейком, який він потрібний, що начальство цінує і оберігає, і по всьому шляху слідування знаходяться урядники, які оберігають Смирнова як зіницю ока.

Бідний візник з переляку все частіше почав озиратися на свого невгамовного пасажира.

Тут вони в’їхали в ліс, землемір зовсім розхвилювався від страху і дужче почав залякувати свого візника. Він почав ритися в своїх кишенях, повідомивши Климові, що хоче показати йому пістолети.

І тут сталося зовсім несподіване – Клим зіскочив з воза і щодуху помчав у глибину лісу. Він кричав сідокові, щоб той забрав коня разом з возом, але тільки б не чіпав самого Клима.

З величезною швидкістю візник зник у лісі.

Немало здивований таким оборотом справи, землемір зупинив коня, і, прийшовши в здивування, став думати, як йому тепер бути.

Їхати далі було неможливо, так як дорога йому невідома, так і могли б припустити, що він вкрав коня разом із візком.

Від страху провести всю ніч у холодному лісі, він почав кричати і кликати Клима. Так він кричав, поки не зірвав голос до хрипоти, і коли вже перестав сподіватися на повернення Клима, він почув тихий голос.

Смирнов знову став просити Клима рушити в путь. Дещо як Клим наважився вийти з лісу і повернутися до коня. Розібравшись, що їх взаємні побоювання були марні, Клим і землемір поїхали далі.

Коли кінь рушила з місця, землемір знову закутався в шинель і занурився в мовчання. Не дорога, ні візник його більше не лякали.

Персонажі оповідання Антона Павловича Чехова злякалися один одного, що і призвело до такого непорозуміння. Чехов висміює дурну боягузтво, і безпідставне недовіра до людини, що і призводить до взаємного нерозуміння ситуації.

Якщо заглибитися в історію, то в оповіданні Чехова описуються кріпосницькі звички і чиношанування, раболєпіє маленької людини перед своїм паном.

Треба вчитися залишатися бути чесним не тільки перед оточуючими людьми, але, в першу чергу, перед самим собою і зживати в собі боягузтво і раболєпіє, які, в свою чергу, породжують інші пороки, так само не призводять ні до чого хорошого.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника