Мрією нашого безтурботного дитинства було бажання покататися на машині. Але, ні при яких умовах, водії не брали нас до себе в машину. І ось у нас у двір в’їхала вантажна машина. І ми почали сперечатися про марку автомобіля, називаючи капюшоном – капот!

Мишко умовив мене сісти на бампер, обзиваючи мене боягузом. Прийшов водій, і машина рвонула вперед. Переляканий Ведмедик став кричати, що зараз зіскочить. Але, я намагався його переконати! Так як він сильно покалічиться! Нас помітили перехожі. Пролунав звук сигналу міліціонера. Автомобіль зупинився. Мишко стоїть стовпом і не рухається. Він перебував у шоці від страху. Всі перехожі почали лаяти водія, а він стоїть нічого не розуміє. А на нас ніхто не дивиться.

Ми бігом помчали по тротуару. Дивлюся на одного, а у нього все штани в дірках. І рани на колінах. Мати йому ще всыпала!

Соромно нам стало. Ми подумали, а що з господарем машини буде? Штани полагодимо, ноги заживуть, а що з шофером буде? І ми написали лист про те, що водій не винен. Так як він не бачив, як ми з другом залізли. Вказавши адресу, запечатаний лист опустили в поштову скриньку. Подумавши, що листоноша повинен донести.

Головна думка цього твору полягає в тому, що наші не обдумані дії можуть призвести до величезних, складних проблем суспільства. З цієї історії ми бачимо, що постраждав ні в чому не винуватий водій. Хлопці ще легко відбулися: синцями, гематомами та перенесеним страхом. Перш ніж щось зробити, треба добре все продумати. Немає нічого дорожче, ніж життя і здоров’я людини. Хлопчики могли залишитися каліками на все життя! Причому тут не сказано, що в наш час батьків викликають до школи і проводять збори для всіх дітей.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника