Дощовим літнім днем я гуляв по лісі. В такий час місто стає брудним, а тут під ногами сирої килим з опалого торішнього листя. Дерева обсипані дощовими краплями, сяючі діамантовими іскрами лише тільки вигляне сонце.

Я підходив до Світлого озера. Десь тут вже 40 років жив знайомий сторож Тарас рибальської хатинці, що охороняється старим псом Соболько. Будинок Тараса був старий і майже потопав у високій траві. Так і у всякого підходив людини через заростей ледь виднілася маківка.

З трави вилетів пес, облаял мене спочатку, а потім дізнався і завиляв хвостом. Господаря не було. Ось вже і похідний чайник з водою закипів, але ніхто не підходив до хатинки.

Раптово Соболько радісно вискнув: на річці чорній точкою позначилася човен, огибавшая острів. Тарас плив, орудуючи тільки одним веслом, як і годиться справжньому рибалці, керуючому човном-однодеревкой. А попереду красиво плив білосніжний лебідь. Вибравшись на берег, він статечно подався до хатинки.

Виявилося, Тарас плавав за Приймаком – так звали птицю. Історія вихованця була сумною – приїхали мисливці застрелили всіх лебедів, крім цього. Тоді Приймак був ще пташеням. Він забився в очерет, оскільки не вмів літати. А старий підібрав, адже пташеня не міг вижити в поодинці.

Тарас говорив про нього з надзвичайною любов’ю, ніби про близьку людину. Він сподівався, що з настанням зими лебідь не полетить, перезимує в хатинці. А на пропозицію знайомого мисливця підрізати Приемышу крила відповів відмовою. Він не хотів псувати птицю.

Соболько і лебідь міцно здружилися. Навіть гуляти ходили разом: птах пливе, а пес по берегу йде. А як спливав той далеко, так Соболько, що залишився на березі, починав гірко вити. І їжу вони теж разом ділили, іноді навіть лебідь відбирав шматок у пса, ляскаючи крилами, якщо незадоволений звір шкірив зуби.

Я пробув два дні в гостях у старого. Наступного разу ми зустрілися вже глибокої осені. Хатинка здавалася вже високою, оскільки не стало навколишнього її трави. Та й Соболько впізнав мене відразу, навіть не залаяв. Тарас в будинку лагодив старий невід. Вигляд у старого був старезний і жалюгідний. Але не від хвороби він так виглядав. Пішов його улюбленець Приймак, полетів з відлітають лебедями, занепалими на озеро відпочити.

Довго не міг лебідь розлучитися зі звичним будинком. Але коли його замкнули, понуро стояв біля порога і всім виглядом просив, щоб випустили до товаришів. І старий не захотів його утримати силою, рука не піднялася. Як би не було сумно, але чужу свободу і чуже право на вибір треба поважати.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника