Автору було близько 18 років, коли в їх село заслали на поселення Тимофія Йосиповича. Був цей мужик відлюдник, – не виходив з дому, його бачили тільки його слуги. В окрузі говорили, що у Тимофія Йосиповича велика образа на колишнього дядька опікуна, який хитрістю і підлістю відібрав всі у сім’ї Тимофія. Автор почав приходити в гості до Тимофія, бо дізнався, що той читає багато книжок. Поступово засланець і автор подружилися, – обговорювали писання, сперечалися про тих чи інших релігійних поняттях.
Через якийсь час Тимофій Йосипович познайомився з родиною автора і полюбив його сестру. Пройшло близько 10 років, – У Тимофія народилися прекрасні діти, справи його йшли в гору, а все в окрузі ставилися до нього з повагою. Але як тільки порушували питання про його дядька, – Тимофій тут же ставав блідим і дратівливим, і не говорив більше з людиною.
Автор запитав якось у цього знавця писання, – «якщо гнів і образа залишаються в твоєму серці, тоді навіщо тобі читати стільки книг? Значить все писання тобі не про запас. Легко пробачити того, хто здійснив невелику провину. Христос пробачив всіх, хто принизив його, намагався образити, зрадити і навіть вбити, – тому й говорить про прощення». Але Тимофій слухати не хотів, і не міг пробачити провини дядька.
Минуло 6 років. У Тимофія Йосиповича був великий рожевий сад, де він читав писання і молився. Одного разу, в напівсні, після прочитання про те, як Христос в гості до Фарисею ходив і Господу там навіть води не запропонували, Тимофію з’явився голос, на його молитви, що прийде до нього Ісус. І той став чекати, поділившись новиною цього з автором. Виділили за столом Тимофія окреме місце для дорогого і почесного гостя.
Довго чекав спеціального гостя Тимофій Йосипович, і нарешті, коли настало Різдво, він запросив до себе додому на частування всіх засланців, нужденних і знедолених людей, – прийшло багато народу, але головного гостя не було. Тимофій зітхнув і попросив вимовити молитву, після закінчення, почувся сильний стукіт у стіну, двері відчинились сама, а на порозі стояв замерзлий, старий пошарпаний в дрантя, – то був дядько Тимофія. На нього падав білий світ, і тоді всі зрозуміли, – це був той самий незвичайний гість, і кожен знав, хто його послав.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
