Щоб поправити здоров’я після поранення, Печорін приїжджає в П’ятигорськ. Тут він зустрічає свого старого знайомого, з яким в очах суспільства він перебуває в найкращих людських відносинах. Це був юнкер після прізвища Грушницкий, він так само як головний герой, прибув сюди лікуватися після поранення. Незважаючи на здаються дружніми, їх справжні стосунки були іншими – Печорін знав, що незабаром їм доведеться зіткнутися один з одним, і одному з них буде чекає сумна доля.

Серед місцевого суспільства, який прибув на води, виділялася родина Ліговських. Печорін звернув увагу на чарівну Мері – дочка княгині Лиговской. Тоді він вирішив приміряти на себе роль героя-коханця, типового персонажа дамських романів. З цього моменту він поставив собі за мету як можна ближче познайомитися з Мері і її сім’єю. Але княжна не поспішала заводити дружні стосунки з Печоріним. Спочатку вона прийняла його за розжалуваного офіцера після участі у заборонених тоді дуелях.

Печорін не наполягав і навіть, навпаки, навмисно уникав приводів для спілкування, не поспішав наносити візит в будинок Ліговських. Своєю поведінкою він викликав ще більший інтерес княгині і її дочки. Доктор Вернер, з яким Печорін зовсім недавно завів приятельські стосунки, розповів йому про те, яке сильне враження справив Печорін на Ліговських. Ще однією причиною, чому він прагнув закохати в себе княжну Мері, було прагнення викликати у Грушницкого, пристрасно закоханого в прекрасну молоду особу, моторошну ревнощі.

Від доктора Печорін дізнався, що нині в гостях у Ліговських перебуває його давня подруга – Віра. Побачивши її, він знову відчув до неї ніжні почуття. Але для того щоб зустрічатися частіше, не провокуючи при цьому непотрібних розмов навколо, Віра радить Печорину почати відкрито доглядати за княжною. З цим він цілком погоджується, до того ж непогано зможе провести час.

Ввечері на балу Печорін визволяє княжну з біди, рятуючи від надокучливих чіплянь п’яного офіцера. Цим він підкорює княгиню Лиговскую, і та запрошує його в свій будинок. Офіційний прийом виявився не самим приємним для княжни подією. Печорін вів себе по відношенню до неї відсторонено. Марія не розуміла причини цього і помітно злилася. Така реакція княжни лише додала їх знайомству нових яскравих емоцій. Все це входило в підступний план Печоріна по зваблюванню зовсім ще юної дівчини. Княжна не могла думати ні про що й ні про кого іншого, крім Печоріна. Грушницкий зі своїми залицяннями лише дратував її. Він бачив, що причиною такого явного байдужості з її боку був Печорін. Грушницкий ревнував і всіляко уникав спілкування з ним.

Разом з друзями Грушницкий вирішує покарати Печоріна за його образлива поведінка. Коли випаде нагода, він викличе його на дуель, а пістолет йому передасть незарядженим. Головний герой стає свідком безчесного змови, після чого придумує новий план дій. Тим часом княжна все більше захоплювалася Печоріним, а Віра, приревнувавши його до Мері, взяла з Печоріна слово, що він не одружується з нею.

Прогулюючись з Печоріним, князівна відкрила йому свої почуття, але у відповідь на питання, чи хоче він цього, почула холодний відповідь: «Навіщо?». Мері поспішила повернутися додому, а Печорін святкував перемогу – він закохав у себе нещасну дівчину. Тільки навіщо йому все це, він поки що не знав.

Кругом вже ходили чутки про те, що Печорін збирається зробити княжні пропозицію руки і серця. Але той спростував чутки і продовжив зустрічатися з Вірою. Вночі, йдучи від неї після таємного побачення, Печорін виявляється неподалік від будинку княжни і стикається з Грушницким і його компанією. Печорін тікає, а на наступний день Грушницкий заявляє при всіх про те, що Печорін був цієї ночі в спальні у княжни Мері. Головний герой викликає кривдника на дуель. Роль секунданта призначалася доктора Вернера. Йому Печорін розповів про майбутню затії з пістолетами. Стрілятися вирішили на краю скелі. Першим зробити постріл випало Грушницкому. Він ранить Печоріна в ногу, так і не зізнавшись у низькому своєму вчинку. Печорін заявив, що його пістолет не заряджений. Ситуацію виправили, а Грушницкий наполягав на продовженні зустрічі. Печорін вистрілює, і тіло Грушницкого падає вниз з високої скелі.

Віра зізнається чоловікові в любові до Печорину, той вирішує відвезти її з цих місць як можна далі. Дізнавшись про це, Печорін кидається навздогін, і в цей момент розуміє, що Віра – справжня любов всього його життя.

Печоріна переводять служити на Кавказ. Перед від’їздом він пояснюється з княжною. Він зізнається їй, що зовсім не любить її і просто сміявся над нею. У відповідь він чує гнівне «Я вас ненавиджу», після чого їде.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника