Короткий зміст казки У страху очі великі

В деякій селі в хатинці жила не тужила бабуся. Так жила вона не одна, а з онукою, курочкою, та мишкою. Жили вони дружно, та цілими днями наводили порядки. Бабуся і внучка поралися в хаті, та все там складали. Курочка за пічкою господарювала, а маленька мишка в нірці. Всі жителі хатинки кожен день по воду ходили. Без води не прожити, не прибратися. У бабусі відра були великі, ними вона воду з колодязя черпала. В онуки — трохи менше, вона воду з колоди набирала. У курочки ведерца, з калюжі воду вона брала. А у мишки – ну зовсім маленькі, та їй більше і не потрібні, з сліду від копитця якоїсь тварини діставалася їй вода.

Ось одного дня пішли вони по воду всі вчотирьох. Набрали води повні відерця. Несуть, а то повні відра ллється водиця з них. Попереду поспішає бабуся, за нею онука поторапливается, за тієї — курочка і мишка їх наздоганяє. Один одного перегнати прагнуть.

А під яблунькою зайчик сидів. Сидить, відпочиває і раптом задрімав. Несподівано яблучко з цієї яблуньки «Бух» — так впало йому по носі. Злякався зайчик, так побіг, не бачачи нічого перед собою, а йому назустріч йшли жителі хатинки. Зайчик з переляку їм прямо під ноги. Зі страху всі побігли додому. Сидить бабуся і каже: «Ведмедиця на мене тільки що напала… не інакше» Внучка плаче і каже: «А на мене вовк якийсь…» Курочка теж розповідає: «Напала на мене лисиця жахлива, мало не з’їла…» А мишка: «Котище… точно кажу!»

А цей бідний зайчик під кущем заховался і думає про себе: «Підстрелити мене хотіли… мисливці… не інакше…»

Ось з тих часів і пішла приказка «У страху очі великі — чого немає, і те бачать!». Так і наші герої побачили те, чого не було. А все це-за страху.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника