Одного разу зимовим ранком школярі Міша і Володя на лижах пішли на «полювання» в ліс. Правда пішли без рушниць. Але хлопчики втішали себе тим, що мисливці-слідопити знаходять краса не у вбивстві тварини, а в умінні вистежити і побачити звіра. Міша і Володя побачили кущі, обгризені зайчиками, і вирішили вистежити звірків по їх сліду.

Заячі сліди були схожі на цілий лабіринт. Хлопчики з працею розбирали, в яку сторону упрыгал спритний зайчик. Раптом сліди обірвалися, і дітвора не могла зрозуміти, чому так сталося. Тільки через якийсь час Міша і Володя зрозуміли, що полохливий звірок просто відскочив у бік. Хлопчики знайшли нові заячі сліди, які були не менш заплутані, чим на початку шляху. Потім хлопчаки побачили визначили, що прудкий звір кілька разів стрибав у різні боки, щоб заплутати сліди.

Коли Міша і Володя підійшли до заростей кущів, то побачили, що там хтось ворушиться. Це і був заєць-біляк. Бідолаха заплутався в дротовому силці, залишеному браконьєрами. Хлопці допомогли розплутатися бідній тваринці. Спочатку діти хотіли сказати, що самі вистежили і зловив зайця. Потім вирішили, що брехати недобре. Потім подумали, що варто показати знахідку однокласникам, але згадали, що в шкільному живому куточку вже є один заєць. І однокласників не здивує їх знахідка. Після довгих роздумів Міша і Володя випустили бідного переляканого зайчика на волю.

На наступний день в школі хлопці показали браконьєрський сильце з дроту вчителю і розповіли йому всю історію, як йшли по сліду зайця і врятували його. Вчитель повірив Міші і Володі, похвалив їх, сказавши, що так і роблять справжні слідопити.

Твір Георгія Олексійовича Скребицкого «Казки слідопита» вчить юних читачів бути добрими, не гнатися за славою, а надходити з честю.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника