Оповідач у вільний час часто їздив у місто Любезнов. Там заправляв усіма справами людина, яка вже п’ятнадцять років обіймав цю посаду. Він тримав місцеве населення в їжакових рукавицях. Завдяки такій політиці в місті процвітали різноманітні майстерності. Через цей населений пункт став відомий за межами області, і начальство часто приїжджало в Любезнов на бенкети.

А раніше місто мало назву Буянов з-за п’яниць та гуляк, які населяли місто. Тільки з приходом нового глави люди змінилися, стали майструвати різноманітні речі.

Одного разу оповідач познайомився з Никанором Сергійовичем і поїхав до нього в гості. Чоловік був відомий як майстер на всі руки. Він виготовляв чудові механічні і навіть говорять іграшки. Никанор навіть показав оповідачеві ціле уявлення в своїй майстерні. Говорять механічні ляльки зображували сценки з життя провінційного міста як справжні люди. Таке чудове винахід вразило оповідача.

Твір Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна «Іграшкового справи людці» змушує читача задуматися про іграшки, про роль їх в житті людини та про «живі ляльки», яких можна зустріти і в реальному житті.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника