Е. Хемінгуей написав роман ” Прощавай, зброє!” в 1929 році. Дія в романі описується в Італії, яка вже вступила в Першу світову війну. Головний герой роману Фредерік Генрі – доброволець із США, лейтенант італійських санітарних військ.

Під час відпустки він знайомиться з медсестрою Кетрін Барклі. Вона англійка, її наречений загинув. Спочатку Фредерік Генрі не надає великого значення цьому знайомство. Він знову вирушає на фронт. Австрійський міномет накриває його з товаришами під час сніданку. З роздробленими ногами Генрі відправляють у госпіталь в Мілан, де він знову зустрічається з медсестрою Кетрін Барклі. Обидва розуміють, що почуття, що спалахнуло між ними, справжнє.

Невдоволення війною в душі героя зростає. Поступово його патріотичні настрої і ілюзії щодо війни випаровуються. Війна – це смерть тих людей, кого послали на бійню в якості гарматного м’яса. Війна – це бруд, кров, безглузда бійня. Фредеріку тепер не зрозумілий сенс війни. Вона змушує вбивати собі подібних, помирати без мети та ідеалів. В той ранок, коли був поранений Фредерік Генрі, був убитий його кращий друг Пассини. Автор детально описує його відірвані ноги, виникає ефект присутності під час опису жахливих наслідків війни.

Любов осяває для Фредеріка життя, тепер йому є для кого жити. У нього буде дитина, з’являється новий сенс у житті. Після одужання Фредеріка знову відправляють на фронт. Австрійці проривають фронт під Капоретто, починається безладне і панічний відступ італійців.

Разом з військовими відступає мирне населення. Перед очима героя – випадкові смерті, панічний жах біжать людей, їх роз’єднаність. Італійські жандарми розстрілюють усіх, що відбилися від своїх полків. Подібна доля чекала Фредеріка. Він біжить, стрибає в річку і пливе, схопився за колоду однією рукою.

Головному герою вдається втекти в нейтральну Швейцарію з Кетрін. Вона готується стати матір’ю, але щастя виявляється недовгим. У Кетрін народжується мертва дитина, і сама вона помирає під час пологів. Життя втрачає сенс, навколо Фредеріка – порожнеча. Автор не вдається в докладний опис стану героя, один штрих – “пішов під дощем” – говорить про багато що. Дощ у романі створює обтяжливу трагічну атмосферу.

Роман закликає покінчити з усіма війнами і вчить цінувати повсякденні радості життя.

Докладний переказ

Події розгортаються на Італо-австрійському фронті в 1915-1918 роки. Фредерік Генрі був американським медиком на службі в Італії. На той час США ще не вплуталися у вогонь військових дій, тому такий розклад був цілком доречним. Напередодні нападу в невеликому місті, в місці розташування санчастей ніщо не віщувало біди. Солдати вбивали години перед битвою як могли: дудлили випивку, займалися дурницями, бігали до повій і всіляко бентежили священика еротичними розповідями.

В госпіталь, розташований по сусідству, прибуває молоденька санітарка, Кетрін Барклі, яка втратила чоловіка на війні. Вона сумує про нього і картає себе за те, що не встигла вийти за нього і обдарувати його хоча б крупицею щастя.

До військ доноситься звістка про майбутній напад. Необхідно в терміновому порядку організувати медичний пункт для поранених. Генрі згладжує мандраж очікування фліртом з Кетрін, хоча його трохи викликають сум’яття деякі особливості його манери вести себе. Спершу йому прилітає долонею по обличчю за завзяття поцілувати її, після дівчина цілує Генрі сама, з трепетом питаючи, чи завжди ця доброта буде супроводжувати їх відносин або це тимчасова гра на почуттях.

Генрі допускає думку про те, що Кетрін трохи рушила розумом, але її неземна краса і божественний шарм компенсує цей недолік,та це все ж краще, ніж нічого в його становищі. На одне з побачень Генрі досить сильно запізнюється і до всього іншого є п’яним, але побачення не відбулося з іншої причини: Кетрін погано себе почуває. Раптово лейтенант відчув себе самотньо, як ніколи до цього.

Добою пізніше до частини дійшла звістка про нічної атаки ворога в районі верхів’їв річки. Санітари пострибали по машинам і висунулися до місця бойових дій. Генрі попросив дати йому кілька хвилин на побачення з Кетрін, коли вони проїжджали повз госпіталю. Вона на щастя дарує йому медальйон із зображеним на ньому святим Антонієм. Доїхавши до призначеного місця, він осідає з водіями в землянці; молоді хлопці одностайно лають війну.Страшніше її немає нічого. Краще потерпіти поразку. А що? Австрійці, досягнувши Італії, видихаються і підуть назад – всім хочеться скоріше повернутися додому. Війна нікому не потрібна крім тих, хто на ній збагачується.

Ворог напав. Бомба влітає прямо в бліндаж, в якому розташовувалися Генрі і водії. Він, незважаючи на пошкоджені ноги, намагається врятувати смертельно пораненого шофера. Вцілілі везуть його в санітарний пункт. Там найяскравіше проявляється гидка грань війни – криваве місиво, моторошні крики, понівечені тіла. Генрі направляють у головний Міланський госпіталь. Перед відправкою його відвідує священик, який шкодує про його невміння любити нікого: ні себе, ні людей, ні Бога. Але при всьому при цьому він свято вірить у зцілення його душі. До речі кажучи, Кетрін направили в цей же госпіталь.

Там йому проробляють складну операцію на ногах. Сам того не очікуючи від себе, Генрі чекає прибуття Кетрін, і як тільки вона переступає поріг палати, його душа і серце раптом прозрівають: він усвідомив, наскільки обожнює цю жінку і що не бажає відпускати її від себе ні на хвилину . Коли він зміг вставати з допомогою милиць на ноги, вони з його коханою почали використовувати це в повній мірі: гуляти по парку, ходити в ресторан. Після всього цього Генрі зазвичай повертався в госпіталь, щоб там до самого вечора чекати повернення Кетрін з роботи.

Подружжям вони оголосили себе не вдаючись до послуг священика або кого б то не було, відраховуючи шлюбні будні з дня прибуття Кетрін в госпіталь. Генрі бажає оформити шлюб юридично, але в цьому розходиться з Кетрін: вона буде змушена ховатися, як тільки вони узаконять відносини. Її більше турбує передчуття чогось страшного.

Обстановка на фронті гірше нікуди. Ворожі ешелони обопільно втратили сил, і, як висловився одного разу знайомий Генрі, англійський майор, здобуде перемогу у війні саме та армія, яка пізніше за інших зрозуміє, що більше не може битися. Через кілька місяців, проведених у лікарні, Генрі зобов’язаний був відправитися назад у частину. Перед виїздом він дізнається від Кетрін, що та вагітна вже як три місяці.

Життя в военчасти йде своєю чергою, тільки вже трохи тихіше, ніж зазвичай, адже багатьох забрала війна; хтось підчепив сифіліс, хтось спився, а священик-як і раніше об’єкт глузувань. Австрійці атакують. Генрі тепер вивертає від слів”слава”, “доблесть”,”геройство”-вони звучать образливо поряд з певними назвами сіл, річок, номерами будинків і іменами загиблих. Санитарны періодично застрягали в дорозі. За колонами машин тяглися гноблені австрійцями біженці. Машина Генрі остаточно загрузла в багнюці. Весь санітарний поїзд йшов далі пішки під періодичним обстрілом. В результаті їх затримує польова жандармерія Італії, прийнявши за німців, звертаючи особливу увагу на американський акцент Генрі. Його засуджують до розстрілу, але йому вдається втекти. Розбігшись, він стрибає у воду і якийсь час пливе під нею. Йому вдалося відірватися від хвоста.

Генрі усвідомив, що більше не хоче бути частиною цього кровопролиття, протягом річки забрала за собою почуття обов’язку. Він вбив в собі війну. Він створений для простих людських радощів: їжі, сну і любові. Більше не хоче розлучатися зі своєю названою дружиною ні на хвилину. Він закінчив цю війну для себе. Однак, він не може позбутися від настирливих думок про події на фронті. Генрі відчув себе за кам’яною стіною тільки коли нарешті зустрівся з Кетрін – настільки добре було йому поруч з нею. Вона перша, з ким він не відчуває себе порожнім. З нею йому завжди чудово, незалежно від часу доби. Але війна залишила свій незгладимий слід у його душі. Голова заповнена хворими думками про те, що життя ламає кожного з нас. Хтось у цій боротьбі стає сильнішим, а кого вбивають. Вбивали всіх без розбору: ніжних, добрих, хоробрих. Якщо ти не потрапляєш ні в одну з цих категорій, то тебе вбивають трохи повільніше.

Генрі в курсі: його всюди шукають і якщо побачать на вулиці, то неодмінно розстріляють без суду і слідства. Бармен з готелю, в якому вони ховаються, застеріг лейтенанта про те, що до ранку їх вже заарештують і краще б їм звідти забратися якомога швидше. Він відшукав для них водний транспорт у вигляді човна і підказав, як дістатися на ній до Швейцарії.

Вони досягають, як і планували, Монтре і залишаються там до самого кінця осені. Звідти війна здається їм далекій і не такою страшною, але газети продовжують тримати їх у курсі справи.

Пологи Кетрін з кожним днем все ближче, але з ними не все так гладко – таз недостатньо широкий. Генрі і Кетрін проводять разом майже весь вільний час – вони не потребують в спілкуванні; ця бійня ніби забрала їх на одбив цивілізації, подалі від людства. Але недовго тривала ця ідилія: у Кетрін відійшли води. Пологи проходять вкрай важко, і у зв’язку з цим довелося робити кесарів розтин, але дитина народжується мертвим, забравши з собою життя матері. “Всі завжди кінчається смертю” – приречено думає Генрі. Тебе недбало викидають в цей світ і диктують правила, за порушення яких тебе чекає смерть. Нікому не дано уникнути цієї долі.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника