В одній бідній родині у дроворуба і його дружини було семеро хлопчиків. Жили вони погано так сяк, не могли прогодувати дітей. І батьки вирішили завести дітей в гущавину лісу, хоч на душі в самих шкребли кішки.

Їх нічний розмову підслухав самий молодший дитина, якого за малий зріст прозвали Хлопчика з пальчик. Набрав він білих каменів і по дорозі в ліс кидав по одному, щоб з ним назад повернутися додому. У перший раз йому вдалося відшукати дорогу до будинку, і вони з братами знову стали тягарем для своїх жебраків тата і мами.

Вдруге двері були наглухо зачинені, тож Хлопчик з пальчик не зумів набрати камінців для зворотного шляху. Коли їх батько залишив діточок в лісі, побачили вони вогник далеко, і, здійснюючи його світло, опинилися біля будинку Людожера. Дружина Людожера обдурила хлопчиків і поклала спати. Коли ж сам Людожер вернувся додому, то відчув людський запах і дізнався, що завтра йому припасені апетитні хлопці.

Хлопчик з пальчик знову почув розмову Людожера та його дружини, і вночі обережно поміняв ковпачки братів і свій на віночки сімох дочок Людожера, який піддавшись на обман засунув своїх дочок в мішок і щільно зав’язавши його, зніс у підвал. Обережно вилізши з хати, нещасні й налякані пацанята кинулися геть. А Людожер вранці зрозумів підміну і, надівши чарівні чоботи-скороходи, кинувся в погоню за втекли дітьми.

Діти сховалися в печері, на яку потім приліг Людожер і заснув. Тоді Хлопчик з пальчик взувся в чоботи-скороходи і разом з братами повернувся додому. Подейкували, що сміливий хлопчина служив у короля, і своєю чесною роботою розбагатів, і відтепер його сім’я ні в чому не потребувала.

Тому найголовніше – це хоробре і добре серце, яке може здійснити відважні вчинки, прощати помилки інших людей і показати наскільки неважлива зовнішня краса порівняно з красою душевною.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника