Жив один поміщик. Багатий він був і садами, і хлібом, і худобою, і селянами. Попросив він якось у Бога, щоб забрав мужиків з земель, дуже вже їх розплодилося у володіннях. Поміщик боявся, як би люди все його добро не розтягли, весь хліб не з’їли.

Поглядав він частенько в улюблену газету «Звістка». А там поради вичитував всякі і слідував їм. І ось побачив він одне слово – «Старайся!». І відразу ж почав старатися: то забрели в поле курку забере селянську та на кухню в суп відправить, то мужиків по лісі ловить з дровами хазяйськими, то худобу від своєї річки жене.

Все стало поміщика – і вода, і земля, і навіть саме повітря. Тяжко живеться чоловікам, і вони благали, щоб Бог забрав їх з цього місця.

Прислухався Господь до благань, піднявся вихор, який і забрав усіх людей. А поміщик залишився на самоті. Спочатку радів чистому повітрю, без мужицького духу. Як-то раз він вирішив театр запросити. Приїхали актори з актрисами, а нікому встановити театр і завісу опускати-піднімати. Похвалився поміщик, що всіх мужиків прогнав, але актор обізвав його дурнем і поїхав.

Нудьгувати почав господар. Вирішив покликати друзів генералів в карти пограти. Ті приїхали з радістю, оскільки хотіли і пограти, і добре закусити. А з закуски були тільки льодяники та пряники – нікому готувати їжу, та й не з чого. Розсердилися генерали, назвали дурнем господаря, і поїхали геть.

Кликав поміщик за старою звичкою слугу свого Сеньку, потім спохватывался, що один залишився, зітхав, і йшов спати. Ось вже і сни все переглянув, і володіння обійшов, і кожну річ в будинку переглядел. Нічим зайнятися. Став мріяти господар, щоб хоч хтось приїхав.

І приїхав капітан-справник, який поцікавився пропажею мужиків і тим, хто ж тепер буде платити податки? Поміщик відмовлявся платити. Капітан нарікав, що тепер державі буде погано існувати без монополії на алкоголь і сіль. Хто буде споживати вино?

Поміщик виявив бажання заплатити за чарку горілки. Справник продовжив розповідати, що на базарі вже не було продуктів. Пан пообіцяв пожертвувати два пряника. Але гість не глянув на пряники, а, обізвавши господаря дурнем, поїхав.

Вже третій чоловік назвав поміщика дурнем, але той вирішив, що краще здичавіти, ніж відступити від принципів і попросити мужиків назад повернутися. Потихеньку він обріс волоссям, нігті відростив гострі і став бігати на четвереньках і ловити звірів.

Губернське начальство дізналося про біду цієї, отловило і надіслало одичавшему панові нових мужиків. І стало все як і раніше – знову на базарі з’явилися продукти і живність, і податей надійшло багато в казну. А дикого поміщика зловили, помили, підстригли нігті. Капітан-справник провів з ним бесіду, попередньо відібравши газету «Звістка». І поїхав, доручивши того турботам вірного слуги Пан. З тих пір поміщик умивався з небажанням, часом мукав і тужив за своєю минулого дикого життя.

Як не крути, а прості люди, “мужики” і складають рушійну силу суспільства, без якої неможливе її існування.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника