Іона Потапов працює візником. Ну вулиці холодно і йде сніг, але він не помічає нічого навколо. Іона сидить зігнувшись, поглинений своїми думками. У чоловіка велике горе: помер його син. Не пройшла ще тиждень. Іоні не було з ким поговорити про своє нещастя.
Першим пасажиром був військовий. Він побурчав, що візник нерозторопний. Іона почав говорити про смерть сина. Військовий запитав, коли і від чого помер син. Потапов став розповідати, але пасажиру набридло слухати і він заплющив очі.
Наступними сідоками були троє молодих людей. Грошей запропонували мало, але Іона погодився їх везти, щоб не бути на самоті. Молодь сварилася, кричала на візника і обіцяла дати по шиї за повільність. Він намагався розповісти про своє горе, але один сказав, що всі ми коли – небудь помремо. Іона знову залишився без співрозмовників.
Знову нещасний батько один, зі своєю величезною тугою. Безліч людей біжать у своїх справах, але нікому немає справи до зломленого смертю сина людини.
Побачивши двірника, Йона намагається завести розмову, щоб потім поділитися з ним своїм горем. Двірник проганяє візника зі своєї території. Біль наростає все більше і більше. Потапову стає нестерпно боляче і прикро. Не заробивши необхідного для корму коні грошей, він вирішує їхати додому.
Живе Іона на постоялому дворі. Повернувшись до себе, він ставить коня в стійло, дає їй сіно. Сам іде в хату. Там відпочивають такі ж трудяги. Один молодий чоловік встає попити. Йому дуже сильно хочеться води. Іона робить спробу завести розмову про померлого сина, але молодик вже знову вкладається спати. Потапову дуже хочеться виплеснути горе кому – небудь, як людині, якій тільки що хотілося пити, але нікому.
В селі у візника залишилася дочка Онися. Поговорити треба і про неї. Найкраще слухають жінки. Вони зітхають, охають і плачуть. Відразу стає легше на душі. Але, поговорити ні з ким.
Іона йде подивитися кінь. Поспати ще встигне, та й спати не хочеться. Туга не дає. Думки про сина батько проганяє геть. Не може про неї думати, може тільки говорити. Але, ніхто не слухає. Думає візник про сіні, яким буде годувати коня, бо на овес не заробив.
Погодувавши конячку, Іона починає розповідати їй про сина. Тварина слухає та їсть. Іона розповідає про все, що мучить його. Людині стає легше.
Люди стали черствими до чужого горя. Нещасній людині не треба багато: просто виговоритися і почути слова підтримки і співчуття.
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
