В одному царстві з’явився на світ Богатир. Народила його Баба-яга, вона ж годувала, пестила і плекала сина. А коли виріс той величезним як гора, то пішла на спокій в місця занедбані, а син поїхав куди очі дивляться здійснювати подвиги.

Прийшов Богатир якось у ліс дрімучий. Схопив один дуб і вирвав його з землі, вдарив кулаком іншої навпіл і його розбив, побачив третій дуб, з дуплом, заліз всередину і заснув.

Від хропіння могутнього застогнав ліс, розбіглися звірі, птахи розлетілися і навіть нечисть прибрала подалі.

Прокотилася слава про Богатиря по всій землі. Всі дивувались йому й боялися – і свої, і вороги. Думали, що в дуплі він набирається сил і як прокинеться, то здригнеться весь світ від мощі його. І ходять всі навколо навшпиньки, щоб не прокинувся Богатир. Так минуло тисяча років. Зла розвелося, неправд і образ стільки, що стогоном мужицьким земля наповнилася. Але Богатир спить…

А вороги все придивлялися до країні і боялися її, бо народ там боявся навіть сплячого Богатиря. Але незабаром задумалися: чому жодного разу Богатир не допоміг своїм людям, незважаючи на велику кількість бід? Билися люди як звірі, вбиваючи один одного. Волали старики про допомогу Богатиря, щоб з’явився він і розсудив. Але глухий був велетень, оголошуючи потужним хропінням околиці. А як-то страшний неврожай прийшов на землю, градом поля вибило, а сонце і посуха знищили залишки посівів. Сподівалися, що прийде Богатир і нагодує всіх. Але той сидів у дуплі. Прийшли великі пожарища. Горіли сільця, і цілі міста, і ліси навколо. Не стало у людей ні притулку, ні одягу, ні їжі. Думали, ось зараз прийде Богатир і допоможе всім. Але він так і не прийшов.

За тисячу років всі біди мислимі пережила країна, і жодного разу Богатир не ворухнувся, щоб дізнатися, чому стогін іде по всій землі.

Але люди вірили, плачучи й стогнучи, що коли вичерпається джерело сліз, Богатир врятує їх.

І ось настав час, коли піднялися супостати, оточивши країну, і пішли прямо на Богатиря.

Один обережно підійшов до дупла, інший… Смерділо гнилим звідти, не стало Богатиря. Вороги кинулися на країну і стали її рубати й палити, помщаючись за той страх, який породив Богатир в їх серцях за ці сторіччя.

Заметалась люди, стали шукати захисту для себе і держави свого, стали на весь голос кликати Богатиря. Але він не ворушився.

Підійшов до дупла Іван-дурень, пройняв дупло кулаком – а у Богатиря гадюки давно вже тулуб з’їли до самої шиї.

Чи варто покладатися на того, хто завжди був глухий до прохань про допомогу?

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника