Заліз мураха на саму вершину стовбура берези. Озирнувся він назад, а там весь його будинок – мурашник видно.

На березовий листок присів і вирішив поки відпочити, думає, що час ще є. Треба цьому маленькому комасі встигнути до заходу, а інакше не зможе він в мурашник потрапити. Всі норки закриваються.

А сонечко помаленьку опускається. Він вважає, що спуститися легше і швидше. Але, сухуватий, жовтуватий листок виявився! Вітерець заграв і поніс його з дерева, через сільські угіддя, повз річки.

Злякався наш герой, та ще забився, коли лист впав. Не може встати і розмірковує, що ж робити! Попросив він, поруч проповзає, мерящую землю гусеницю. Посадила вона його на спину і поніс. Тільки поставила умову, щоб не кусався.

Важко вона пересувається: то підніметься, то опуститися.

Закричав мураха, що не може терпіти і сліз. Потім, попросив павука донести, той погодився. Стало в нього рябіти в очах. Пересів на спину до жужелице, яка як кінь рівно поскакала. Ось здалося колгоспне поле за картоплею.

Зажурився наш герой, з хворими ногами добиратися. Сонце все нижче, а тут маленький жучок свою допомогу запропонував. Спритно він застрибав по грядках. Так все поле і пройшли. Попереду паркан стоїть. «Через нього не зможу!» – вимовив жучок. Бачить зелений коник, умовив наш хворий мураха його і разом вони перестрибнули через високу огорожу.

Зупинилися перед протікає річка. Як бути? Скоро сонце сяде!

Покликали водомерку. Вона миттю нашого постраждалого перенесла. А ось і травневий жук. На голову він наказав, щоб заліз, так і полетіли. Посідали вони знову на белоствольную березу. Вниз не погодився жук, так як мурахи – народ кусючий!

Гусеницю вкусив мураха, і вона зі страху вниз на своїй нитці, поступово вытягивающейся, спустилася. Внизу і опинилися. Так і потрапив наш “бідолаха” додому.

Розповідь вчить: « Роби все вчасно, не залишай на останню хвилину!»

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника