Чи були коли-небудь барани дикими? Ніхто і не пам’ятає вже, адже з глибокої давнини вирощують цих тварин для м’яса, сала і теплих шкур. Самі ж барани пам’ятають про вільне життя смутно, та й то не всі. Чим старше стає звір, тим сильніше тьмяніють спогади, поки не стає він істинно мудрим – не пам’ятає і не усвідомлює нічого, крім сіна, трави і пійла.

Одного разу якийсь баран побачив дивний сон. Але не запам’ятав його і став мучитися спогадами. Запитав він вівцю, що ж це було, але тієї сни ніколи не снилися, та й взагалі, не личить такому заморському барана роздумувати.

А баран дійсно був породистий і дорогий. Привіз його один поміщик для виведення тонкорунних овець.

Поки не приснився сон, був баран, як і всі інші. А потім став віддалятися від овець, про щось розмірковувати й тужити. За що і отримав презирливе прізвисько «філософ».

Пастухи намагалися його лікувати – вистригли і висікли кропивою. Але розрахунки їх не збулися, і баран в ту ж ніч знову сон побачив. І знову нічого не запам’ятав. У передчутті незвіданого метався він і відчував, як всередині щось засвітилось в передчутті. Ввижалися йому простір, світло, свобода – але не знав він, що це таке.

Старий вівчар Микита здогадувався про походять з бараном речах, але мовчав, лише зрідка примовляючи, що якщо народився в баранячому стані, то в ньому і жити треба.

Але не могло барана задовольнити його нинішнє оточення, він відчував у собі якесь інше «стан». Став він тривожним, а потім все частіше і частіше занурювався в сон у пошуках спогадів.

З кожним днем він тощал все сильніше. Вівчарики пропонували зарізати його, але пан не погоджувався – не для того були такі гроші сплачені. Хай краще сам по собі помре.

І одного разу відбувся той момент. Баран осягнув таємницю своїх снів. Схопився на ноги, заблеял і вмер відразу ж.

Як сказав згодом господар, «якщо ти баран, так і залишайся бараном…».

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника