Даний розповідь повідає нам про трагічну історію сільської дівчини.

Автор в оповіданні описує головну героїню оповідання, Людочку, як скромну, працьовиту людину, але замкнуту у собі дівчину, і тим самим Людочке ставати важко увійти у звичайне суспільство.

Закінчивши десять класів, Людочка їде жити в селище, де знайомитися з Гавриловной, місцевим перукарем. У той же момент Гаврилівна пропонує дівчині зняти у неї кімнату і працювати в місцевій перукарні. Доброта Гаврилівни пояснюється тим, що жінка, неизбалованная життям, розгледіла в Людочке ту саму незіпсовану і наївну сільську дівчину, яка буде беззаперечно справлятися з усіма домашніми справами, так і самої Гавриловне під старість років не буде так самотньо.

Основні дії розповіді проходять майже в занедбаному Парку паровозного депо. Захаращеність даного парку сміттям, каналізаційними відходами, специфічно їдким запахом від них, згубно позначаються на деревах і всю іншу рослинність, у зв’язку, з цим парк виглядав похмуро. Людочка часто проходила через цей парк, абсолютно нічого не боячись і не думаючи про небезпеки, які могли б з нею трапитися. Увечері парк ненадовго оживав, там проходили танці, місцеві хлопці грали в карти, пили, розважалися з дівчатами. Людочке все це було не до вподоби. Розруха, пияцтво, деградація суспільства, все те, від чого Людочка і виїхала з села.

Але саме там, Людочка знайомитися з ще одним героєм цієї розповіді, ватажком місцевої компанії хлопців – Артемом, який обіцяє дівчині свій захист.

Одного разу коли в черговий раз Людочка йде додому через парк, трапляється біда.

Над Людочкой поглумився, нещодавно звільнився з місць позбавлення волі наступний головний герой – Стрекач. Ця людина дуже підло надходить з дівчиною, зґвалтування відбувається більше з-за нудьги бандита і бажання показати перевагу над іншими хлопцями. І, здавалося б, чому Артем, не міг заступитися за Людочку? Міг, але злякався, відступив перед більш впливовою людиною.

Героїня важко переживає те, що трапилося. І приймає рішення розповісти про все Гавриловне, розраховуючи на її підтримку, але, Гаврилівна ж розуміючи, чим це для неї може обійтися пропонує дівчині з’їхати в гуртожиток і не втягувати її в цю історію. Та й в принципі не надає Людочке очікуваної підтримки, мовляв, нічого страшного не сталося, з ким не буває, жінка для цього і народжується. Тоді Людочка збирається повернутися в село до мами. Але на крик про допомогу Людочка отримує тільки байдужість близьких людей.

У цей момент Людочка розуміє і згадує хлопця, який помер у лікарні, про те, що не допомогла йому, зрадила його, совість і почуття провини перед хлопцем не дають Людочке спокою.

Думки про те, що навколо повно зради, про непотрібність, про втрату подальшого сенсу життя, штовхають Людочку на страшний гріх – самогубство.

Ця трагедія торкнулася всіх героїв оповідання. Мати і Гаврилівна відчули необхідність і потреба в Людочке, і звинувачували себе за скоєне. Непримітним героєм оповіді виступає вітчим головної героїні, він був тихим і спокійним людиною, але мав загартований характер. До Людочке він не виявляв особливо родинних почуттів. Але саме вітчим після похорону падчерки карає кривдника і винуватця її смерті – Драла.

Місцева преса і начальник УВС не надають розголосу цю трагедію. Життя в селищі залишається колишньою.

Автор передає розповідь з такою гіркотою і емоційним фоном того часу, насиченістю і увагою до темних сторін життя. В оповіданні руйнуються моральні засади, відчувається деградація народу, відчуженість держави в життя певної людини.

Саме така атмосфера здатна спричинити читача в шок, змусити замислитися про справжньої дійсності життя. Про те, що і в нинішньому світі дані соціальні проблеми і жорстокість як і раніше актуальні, але залишаються найчастіше без уваги. Не варто ставитися байдуже до проблем інших людей, важливо проявляти милосердя і співчуття.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника