Іван III (1440-1505). На все царювання Івана III довелося лише кілька мирних років. Набіги монголів, війни з Литвою і Польщею, криваві міжусобні війни – посилення Московської держави викликало запеклий опір сусідів.
Саме початок життєвого шляху майбутнього царя не обіцяло нічого доброго. Скориставшись обставинами полону батька Івана – Василя II князь Дмитро Шемяка вчинив бунт. Государя і його сім’ю вбити не зважилися, відправивши у посилання. Престол, Василю вдалося повернути завдяки допомозі Тверського князя, і малолітній Іван став співправителем Великого князя.
Коли Іван став правити одноосібно, він підпорядкував суміжні князівства і підкорив Новгород. Те, що противники були православними, нітрохи не зменшувало жорстокості російської міжусобиці. Централізація нерідко проводилася «залізом і кров’ю».
Московська держава, зайняло величезну територію в Європі та Азії. Одружившись на племінниці останнього візантійського імператора, Іван III став претендувати на статус государя всієї Русі. Він демонстративно пішов на розрив з Ордою.
Однак момент виявився невідповідним. Братися Івана влаштували змову, а проти Москви висунулося військо ординців, сподіваючись на допомогу Литви. У якийсь момент Іван Васильович здригнувся, і існування єдиного православного держави опинилося під питанням. Все ж, шляхом інтриг і переговорів, він примирився з братами. Тумени Ахмата III так і не дочекалися обіцяної підтримки та після «стояння на Угрі» (1480) відійшли.
Іван III правил ще 25 років. За цей час він збудував вертикаль влади, зламав місництво, дав поштовх архітектурного будівництва.
Цар вів успішні війни з Заходом, значно розширивши територію Росії. Та й сам термін Росія поширився при ньому, поряд з гербом (двоголовий орел) та іншими атрибутами, ставши частиною нової ідеології. І незабаром після смерті государя чернець Філофей оформить її знаменитим тезою: «Москва — третій Рим, а четвертому не бувати».
