Культ Сусаніна: прихильники і противники

Про достовірності подвигу селянина Сусаніна велися запеклі суперечки. Почалися вони в царювання імператора Миколи I, а саме після розгрому польського повстання 1830 – 1831 років. За замовленням імператора була написана опера про легендарного героя-селянина. Виник культ Івана Сусаніна, і з’явилися прихильники і противники культу.

Примітно, що одним з головних критиків культу костромського селянина був сумно відомий учасник Кирило-Мефодіївського братства (антиросійська організація, яка працювала під керівництвом Ватикану і його ставлеників), професор Петербурзького університету М.І. Костомаров. Цей одіозний історик був карикатурним польським шляхтичем-русофобом і одним з масонів. Саме тому навряд чи варто вірити його «теорій».

Після 1917 року почалася Громадянська війна, а з нею і руйнування колишніх цінностей. Івана Сусаніна зарахували до «царських слуг», а пам’ятник герою був зруйнований. З 1922 по 1937 роки, коли правитель СРСР І. в. Сталін боровся з троцькістами, останні всіляко очорнювали легендарного героя (повторюючи і посилюючи домисли Костомарова).

Однак з 1937 року ситуація почала змінюватися на краще: почалася реабілітація великих російських людей. У 1939 році на сцені Театру (Великого театру СРСР) з’явилася опера М. І. Глінки, отримала назву на честь заголовного героя – Сусаніна.

У 1950-ті роки сформувалися два табори істориків. Думка про патріотизм костромського селянина зближувало супротивників. Реальні ж суперечки були пов’язані з трактуванням подвигу: дослідники з «монархічного табору вважали, що Іван Сусанін врятував Михайла Романова, а історики з «радянського табору стверджували, що подвиг селянина і спасіння царя ніяк не пов’язані між собою.