Роман М. Ю. Лермонтова вважається психологічним твором. Це чіткий портрет людини, але не одного, а кількох представників різних епох. Автор намагався розкрити проблему взаємин особистості головного героя і сучасного суспільства, оголивши людські пороки і егоїзм, з-за чого його життя перетворилася на тортури і втратила сенс.

Короткий зміст роману «Герой нашого часу» по главах буде поступово відкривати характер головного героя перед читачем. Засуджувати його або не засуджувати особиста справа кожного, але байдужим він не залишить нікого.

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ 1. Бела

Зустріч оповідача і штабс-капітана Максима Максимыча
сталася по дорозі з Тифлісу. Частину шляху довелося виконати разом. За цей час нові знайомі зблизилися. Буран став причиною вимушеної ночівлі в саклі. Коротати час за розповідями було швидше. Перша історія, почута від Максима Максимыча, присвячена спогадам чотирирічної давності, коли штабс-капітан був комендантом сторожової фортеці. У нього в підпорядкуванні знаходився молодий офіцер на прізвище Печорін.

Григорій Печорін молодий, гарний собою. Розумний. Багато часу проводячи разом, вони здружилися. Хлопцем Гришка був непоганим, але феєричним. Характер його був незрозумілий Максиму Максимычу. Він сумував непонятною тугою, то відривався на повну, не шкодуючи себе. Як-то раз їм прислали запрошення на місцеву весілля в гірський аул. Заміж виходила старша дочка князя.

Веселощі було в самому розпалі. Печорину сподобалася молодша дочка господаря. Звали її Бела. Григорій не єдиний, який звернув увагу на чарівне створіння. Розбійник Казбич, присутній на весіллі, не зводив з дівчини очей. У нього був найкращий кінь на всю Кабарду, що викликало заздрість сусідів.

Брат Бели Азамат мріяв бачити у стайні чудового скакуна. Хлопець пропонував будь-які гроші, але Казбич був непохитний у своєму рішенні. Азамат, знаючи, що бандиту подобається Бела, пропонує вкрасти для нього молодшу сестру, але у відповідь замість подяки бачить усмішку і чує чергову відмову. Азамат був розлючений. Між молодими людьми зав’язалася бійка. Свідком неприємної сцени став Максим Максимич. Він же і розповів про подслушанном розмові Печорину, повернувшись у фортецю.

Печорін з усього вышеуслышанного зробив свої висновки. Незабаром по аулу рознеслися чутки, що кінь Казбича пропав. Після стали відомі подробиці. Григорій звернувся до Азамату з проханням привести йому Белу. Натомість пообіцяв, що кінь його.

Азамат заради коня був готовий на все. Вкравши сестру, він привіз її Григорію. Казбич, пригнав баранов у фортецю, прогавив гнідого. Печорину вдалося відвернути його увагу на себе, чим і скористався Азамат. Казбич був розлючений, поклявшись помститися тому, хто наважився відвести коня. Першою жертвою став князь. Розбійник вбиває батька Бели і Азамата, будучи впевнений, що крадіжка коня його рук справа.

Бела була пуглива і діка. Печорину довелося багато часу і сил витратити на те, щоб приручити її. Він найняв для неї прислугу, обдаровував подарунками. Домігшись її любові, Григорій був щасливий, отримавши, що хотів, але недовго. Дівчина набридла йому. Він став рідше з’являтися вдома, намагаючись уникати з нею зустрічей.

Одного разу Григорій і Максим Максимич поїхали на полювання. Повертаючись додому, вони почули звук пострілу. Відчувши недобре, вершники прискорили темп. Вдалині показалася кінь Казбича. В сідлі розбійник був не один. Він тримав перед собою Белу. Кинджал уткнувся їй у спину. Казбич зумів уникнути правосуддя, вдарившись в бігу. Бела помирав у муках. Два дні Печорін не відходив від ліжка. Вмираючи, вона зізналася йому в любові. Після похорону Белу намагалися не згадувати. Максим Максимович вважав, що смерть для неї найкращий вихід. Григорій кинув би її, а пережити зраду дівчина навряд чи змогла. Незабаром Печоріна перевели в Грузію. Зв’язок обірвався.

Розділ 2. Максим Максимич

Попутники розлучилися, не припускаючи, що незабаром знову побачаться. Максим Максимич зустрів Печоріна, коли той вже вийшов у відставку і збирався виїхати в Персію. Штабс-капітан не бачив друга, майже п’ять років і був невимовно радий несподіваної зустрічі. Однак Печорін здавався байдужим, чим сильно образив старого. Максим Максимич довго чекав його в гості, але Григорій не поспішав. Оповідачеві було цікаво поглянути на людину, про яку він стільки чув.

Ставний, привабливий чоловік. У ньому відчувалася породність. Жінки, безсумнівно, його любили. Одягався добре. Стильно, зі смаком. Посміхаючись, очі його залишалися холодними. Байдужий і байдужий до всього.

Коли коляска з Печоріним рушила в дорогу, штабс-капітан згадав, що не встиг передати одному папери, що зберігалися у нього. Папери виявилися особистими записками Печоріна.

ЖУРНАЛ ПЕЧОРІНА

Розділ 1. Тамань

Глава присвячена небезпечного пригоди, що трапилося з Печоріним в Тамані. Одного разу він зупинився на нічліг у сліпого хлопця. Хлопець здавався дивним. Було видно, що він щось приховує. Григорій вирішив простежити за ним. Виявилося, що господар будинку таємно зустрічається з дівчиною. Зустрічі відбувалися на березі. Вони чекали третього учасника подій. Янко з’явився навантажений мішками.

Що знаходилося в мішках, Печорину було невідомо. Хлопець на запитання не відповідав, роблячи вигляд, що не розуміє про що мова. Тоді Григорій вирішив дізнатися правду через дівчину. Вона була хитра і швидко зрозуміла, що постоялець здогадується про те, що вони займаються контрабандою. Позбутися від свідка, вона вирішила на побаченні.

Коли вони каталися на човні, дівчина спробувала скинути його за борт, але замість цього сама опинилася під водою. Їй вдалося врятуватися. Вона вміла плавати, і хвилі їй були не страшні. На березі її очікував Янко. Вони вирішили кинути сліпого і виїхати з міста удвох. Коли Печорін повернувся додому, то побачив, що позбувся своїх речей. Їх вкрали.

Роздратований тим, що відбулося, мало не загинув від рук контрабандистів, Григорій поспіхом покидає Тамань.

ЧАСТИНА ДРУГА

(Закінчення журналу Печоріна)

Розділ 2. Княжна Мері

У цій главі Печорін повідає про своє перебування в Кисловодську, де йому довелося провести якийсь час.

Зустріч зі старим другом юнкером Грушницким скрасила нудні будні. Вони недолюблювали один одного, але ретельно приховували свою неприязнь. Печорін знав, що серце юнкера розбила княжна Мері Лиговская. Він часто жартував над почуттями закоханого, порівнюючи його музу з англійської конем. Мері відразу не злюбила Печоріна, зате Грушницкий здавався їй цікавим хлопцем, з яким приємно поговорити і непогано провести час.

У місті відбувається знайомство Григорія з доктором Вернером. Він подобався Печорину. Чоловік був гострим на язик. Начитаний. З ним було ненудно. Коли Вернер заглянув у гості до Печорину, Григорій поділився з ним ідеєю, як хоче пожартувати над Грушницким, перейнявши увагу княжни на себе.

Вернер повідомляє новину про те, що незабаром у будинок княжни прибуде гостя. Якась далека родичка. Дама виявилася першою любов’ю Печоріна. У свій час у них був бурхливий роман, але довелося розлучитися і ось зараз, через стільки років вони розуміють, що почуття не охололи. Віра сказала, де зупинилася і запросила Печоріна в гості до Лісовським. Такий розклад був Григорію на руку.

В гостях у Лісовських він був сама досконалість. Доглядав за дамами, жартував, запрошував на танці. Він не відходив від Мері, вчасно опиняючись поруч, коли дівчині була необхідна допомога. До кінця вечора княжна дивилася на нього іншими очима. Він став часто бувати у них в гостях. Мері йому подобалася, але і Віру він забути не міг. Віра, бачачи його душевні терзання, зізнається, що смертельно хвора.

Залицяння за Мері не пройшли даром. Дівчина закохалася. Печорін був задоволений. План вдався. Грушницкий, дізнавшись про те, що його кохана втратила голову від Печоріна, був розлючений. Місто гуло, що весілля не за горами. Григорій не квапився визнаватися в любові, очікуючи, що Мері перша скаже про свої почуття. Коли це сталося на одній з прогулянок, він вирішив сказати правду про те, що не випробує до неї ніяких почуттів.

Для Мері це одкровення стало ударом. Серце було розбите. Душа розтоптана. Григорій сам не знав, за що так жорстоко обійшовся з нею. Він цінував свободу і боявся бути прив’язаним до когось, щиро вважаючи, що не здатний зробити когось щасливим у цьому житті.

Ображений і ображений Грушницкий не знайшов нічого кращого, як викликати на дуель Печоріна. Доктор Вернер намагався примирити суперників, але Грушницкий не бажав йти на мирову. Місцем для дуелі стала маленька майданчик над прірвою. Один крок в сторону і шансів вижити немає. Стріляти першому випало Грушницкому. Печорін отримує легке поранення в ногу. Наступний контрольний постріл. Печорін не промахнувся. Грушницкий, убитий кулею, летить у прірву.

Повернувшись додому, Печорин бачить записку від Віри. Вона прощається з ним, передчуваючи швидку смерть. Він летить до неї, щоб побачити в останній раз, загнавши в усмерть коня. Про дуелі стає відомо в суспільстві. Це загрожувало перекладом Печоріна в інше місце. Перед від’їздом він вирішує відвідати княгиню. Княгиня пропонує їй руку і серце дочки, але Печорін відмовляється. Залишившись з Мері наодинці, йому вдалося вбити в її серці любов парою фраз, змусивши зненавидіти себе в її очах.

Розділ 3. Фаталіст

Заключна глава повідає про двотижневе перебування Печоріна в козачої станиці. Одного разу серед військових зайшов суперечка. Темою палких дебатів стала доля, і яка її роль у житті кожного. В спір набув серб Вулич.

Він пропонує офіцерам випробувати долю на себе. Тоді стане ясно, все визначено понад чи ні. Переконаний фаталіст, він дотримувався позиції, що якщо в цю ніч йому не судилося померти, то, як не намагайся спокушати долю, смерть прийде за тобою.

Щоб інші повірили його словами, він пропонує укласти парі. Згода висловлює один Печорін. Печорін був твердо впевнений, що серб сьогодні помре. Приставлений до чола Вулича пістолет дає осічку. Другим пострілом він пробиває кашкет.

Всі почали розходитися по домівках. Печорін в роздумах не помітив труп свині, що лежить на дорозі, і спотикається об неї. Тварину було перерублено надвоє. Люди, які потрапили Печорину назустріч, гналися за вбивцею, боячись, щоб він не накоїв лиха.

Вранці Григорію повідомили, що Вулич убитий. Останні слова сербського офіцера були «Він правий» і ставилися вони до Печорину, зумів прочитати долю хлопця. Вбивця зачинився в будинку, не бажаючи виходити. Печорін вирішив покарати козака і заліз через вікно до нього в хату. Дивом йому вдалося вціліти, коли куля просвистіла над головою. Добре, що вчасно поспіли на допомогу інші козаки і схопили злочинця.

На цьому і закінчується короткий переказ психологічного роману «Герой нашого часу», що включає в себе тільки самі важливі події з повною версією твору!

Інші матеріали по роману «Герой нашого часу»

Короткий зміст
Аналіз глави “Бела”
Аналіз глави “Максим Максимич”
Аналіз глави “Тамань”
Аналіз глави “Княжна Мері”
Аналіз глави “Фаталіст”
Стаття Бєлінського про роман (коротко)
Цитати з роману
Історія створення
У чому суперечливість характеру Печоріна?
Образ і характеристика Печоріна
Образ і характеристика Максима Максимыча
Образ і характеристика Грушницкого
Образ і характеристика Віри
Образ і характеристика Бели
Порівняльна характеристика Печоріна і Вернера
Відносини Печоріна і Бели
Взаємовідносини Печоріна і Максима Максимыча
Порівняльна характеристика Печоріна і Грушницкого
Взаємовідносини Печоріна і Мері
Жіночі образи в романі