Про таємничий і небезпечний Бермудський трикутник напевно чули всі, включаючи дітей дошкільного віку. Ця тема дуже «розкручена» в масовій культурі: про пов’язані з морським районом Бермудів численні небезпеки написані сотні книг і статей, відзнято маса документальних і художніх фільмів і т. д.
А ще на початку минулого століття про цей «дивний феномен» ніхто не мав ні найменшого поняття. Так, тут здавна тонули кораблі, але, по-перше, цей район вже майже цілих п’ять століть є досить жвавим в плані судноплавства, а по-друге, – взагалі-то дерев’яні парусні судна часто йшли до дна і в інших частинах океану, що відрізняються нестійкою погодою.
Насправді ця ділянка в Атлантичному океані між Майамі, Пуерто-Ріко і Бермудськими островами, що має площу близько 1 млн. км2, отримав статус нерозв’язною загадки і надприродного явища тільки на початку 1970-х рр.
Саме в цей час вийшла книга Чарльза Берліца, в якій він яскраво і цікаво описав самі «містичні» історії непояснених зникнень в цьому районі сучасних суден і літаків.
«Сенсацію» тут же підхопили численні журналісти, з цього і почався ажіотаж навколо Бермудського трикутника.
До речі, «неофіційна назва регіону, в якому нібито не працює компас, годинник йдуть у зворотний бік, раптом нізвідки виникають гігантські воронки і 30-метрові хвилі і т. д., придумав ще в 1964 р. Вінсент Гаддис, що опублікував в журналі, присвяченому самим нез’ясовних явищ, статтю «Смертельний Бермудський трикутник». (Чому-то тоді ця тема інтересу не викликала).
З тих пір і серйозні вчені, і аматори (та й просто «фанати Бермудського трикутника») висунули безліч гіпотез, більш або менш правдоподібно і адекватно пояснюють причини відбуваються там явищ. Ось лише 10 з них:
