Споконвіку: значення фразеологізму та його правопис

Вираз «споконвіку» застосовував у своїй промові, напевно, кожен. Але при цьому люди в багатьох випадках не замислюються над точним тлумаченням вживаних ними стійких словосполучень. І даремно, так як часто, цікавлячись нюансами, можна дізнатися багато забавного і навіть несподіваного. По-своєму цікавим є і зазначений фразеологізм, про який докладно розказано в статті.

Значення

Фразеологізм «споконвіку» має на увазі події, які належать до найдавніших часів, ще їх іноді називають допотопними, тобто відбувалися ще до Всесвітнього потопу, описаного в Біблії, в Книзі Буття. Обидва зазначених вираження узяті з художньої літератури, вони часто присутні в історичних хроніках, зустрічаються в казках і билинах. Але і в щоденній мови їх можна нерідко почути.

Коли кажуть «споконвіку», це може мати іронічний сенс, може вживатися у вигляді жарту. Вживання цього усталеного виразу іноді надає промові емоційне забарвлення, яку лінгвісти називають яскраво вираженою.

Наприклад: «Споконвіку дівчина вважалася привабливою, коли її одяг була акуратною, добре сидить, випрасуваним, що називається, з голочки, а тепер що? М’яті сорочки та рвані джинси, та розмір оверсайз, що в цьому гарного?» – із неприхованим обуренням відчитувала Марину старша сестра, дивлячись на її зовнішній вигляд».

Споконвіку: як пишеться?

Оскільки досліджуване вираз прийшло до нас із давніх часів, його правопис нерідко викликає утруднення. Вірніше, це стосується першого з вхідних в нього слів.

По-перше, незрозуміло, як писати «з» або «іс».
По-друге, неясно, це приставка або привід, тобто пишеться окремо з «покон» або разом.По-третє, виникає питання, як правильно: «пОкон» або «пАкон»?

Таким чином, гіпотетично виникають наступні варіанти написання:

• спокон;
• изпокон;
• з покон;
• ів покон;
• изпакон;
• испакон;
• ів пакон;
• з пакон.

Потрібно відзначити, що подібні труднощі виникають невипадково. Вони пов’язані з походженням слова, про яке буде сказано нижче. Розглянувши його, можна зрозуміти, як правильно пишеться зазначена лексема, чому це відбувається, і тоді буде легко запам’ятати її правопис.

Етимологічні нюанси

Слово утворене із з’єднання двох частин. Перша з них – це прийменник «з», основне значення якого – це рух від якого-небудь об’єкта, стану, а також джерело, наприклад, інформації. У цьому значенні він близький приводу «від» і припускає, що за ним слід іменник у родовому відмінку. Саме в цьому відмінку і стоїть іменник «покон», яка становить другу частину слова.

Раніше так на Русі називали звичай, сьогодні таке позначення можна виявити в деяких діалектах. Спочатку вивчається лексема писалася «покону» і означало «із звичаю». Згодом з нею сталася серйозна трансформація:

• по-перше, «з» приєдналося до «покону», перетворившись з прийменника в приставку;
• по-друге, «з» в якості приставки дзвінку приголосну літеру «з» змінило на «з», оскільки за нею стоїть глуха приголосна «п»;
• по-третє, закінчення «а» згодом було втрачено;
• по-четверте, з’єднання іменника утворилося наріччя, що в реченні є обставиною, пов’язаним з часом, хоча раніше стосувалася тільки звичаю;
• по-п’яте, стало в більшості випадків поєднуватися з іменниками, що позначають позасистемну одиницю часу, дорівнює 100 років, перетворившись на сталий вираз, тобто фразеологізм «споконвіку».

Зі сказаного стає зрозуміло, що з всіх зазначених раніше варіантів написання правильним буде лише перший.

Єдність протилежностей

Як сказано вище, спочатку «споконвіку» означало «згідно із звичаєм». Але як з’ясували лінгвісти, одночасно простежується й інша, «глибинне» тлумачення. Воно пов’язане з тим, що іменник «покон» утворене від дієслова «поконать», що означає «закінчити».

У цих лексем загальний праслов’янський корінь «конъ», який присутній і в слові «кінець». Але дивним є те, що позначає він ще і «початок». Тобто з трьох значень, властивих даній частині слова, дві мають прямо протилежний зміст, але при цьому не виключають один одного. Адже обидва поняття, «кінець» і «початок», асоційовані з такими, як «кордон», «рубіж», «межа». Тобто тут присутній певний філософський сенс, згідно з яким початок чого-небудь – це одночасно і кінець чого-небудь іншого, як, втім, і навпаки.

Ось такі маленькі, але цікаві відкриття можуть таїти в собі усталені вирази, подібні фразеологізму «споконвіку».