Олександр Солженіцин є видатним російським письменником, книги якого знають і читають у всьому світі. У себе на батьківщині він був визнаний дисидентом, внаслідок чого 8 років провів у таборах.

Його головна праця «Архіпелаг Гулаг», який став справжньою сенсацією, і сьогодні викликає інтерес у читачів. У 1970 р. письменник удостоївся Нобелівської премії з літератури.

Сьогодні ви дізнаєтеся різні цікаві факти з його біографії, і те, про що, можливо, ви ніколи не знали.

Отже, перед вами біографія Олександра Солженіцина.

Коротка біографія Солженіцина

Олександр Ісаєвич Солженіцин народився 11 грудня 1918 р. у Кисловодську. Його батько, Ісаакій Семенович, був простим селянином. Він трагічно загинув на полюванні ще до народження сина.

В результаті, маленького Сашка виховувала тільки мати, Таїсія Захарівна. За повного розорення, в період Жовтневої революції, вони жили в крайній убогості.

Дитинство і юність

Конфлікти з новою радянською владою почалися у Солженіцина, як тільки він пішов у школу. Оскільки йому з дитинства прищеплювали любов до релігії, хлопчик носив на грудях хрестик і навідріз відмовлявся стає піонером.

Природно подібні «витівки» тягли за собою серйозні наслідки. Проте дитяча побожність незабаром кудись зникла. У біографії Солженіцина відбулися серйозні зміни.

Комуністична пропаганда успішно вплинула на світогляд Олександра. Він змінив свої переконання, і прийняв політику партії.

Пізніше він за власним бажанням вступив в ряди комсомольців. У підлітковому віці Солженіцин серйозно захопився читанням світової класики. Вже тоді він мріяв написати книгу про революційні події.

Однак коли настав час обирати професію, він вирішив вступити на фізико-математичний факультет Ростовського Державного Університету.

Хлопцеві чомусь здавалося, що саме математика є дійсно інтелектуальними людьми, в числі яких хотілося бути і йому самому.

Навчання Солженіцину давалася легко, тому він закінчив ВУЗ із червоним дипломом. Будучи ще студентом, він сильно захоплювався театральним мистецтвом. Цікавим фактом у біографії Солженіцина є те, що у свій час він всерйоз хотів пов’язати своє життя з театром.

Несподівано почалася Друга світова війна і молодій людині належало йти захищати Батьківщину. Але з-за проблем зі здоров’ям, його відмовилися приймати на службу в якості рядового солдата.

Тоді Олександр вирішив закінчити офіцерські курси, щоб неодмінно відправитися на фронт. Йому вдалося домогтися поставленої мети, в результаті чого він опинився в артилерійському полку в чині лейтенанта.

Солженіцин показав себе хорошим воїном і був нагороджений орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни.

Арешт і ув’язнення

Дослужившись до капітана, Олександр Ісайович продовжував успішно воювати, однак у нього все більш чітко стала виявлятися антипатія до Сталіна. Солженіцин критикував вождя і був незадоволений його діями.

Своїми міркуваннями він ділився з фронтовим товаришем, з яким листувався. Одного разу один з таких листів потрапило на стіл військовому керівництву, що відповідає за цензуру.

Начальство вважало, що саме Солженіцин незадоволений вождем, значить і комуністичний лад йому в цілому ворожий.

Його відразу ж затримали, позбавили звання і відправили на «Луб’янку». Там він піддавався щоденним допитам, нерідко супроводжується витонченими знущаннями.

У результаті його засудили до 8 років виправно-трудових таборів і вічного заслання по закінченню терміну ув’язнення. З цього моменту в біографії Солженіцина почалася безперервна гра зі смертю.

Спочатку колишнього офіцера визначили працювати на будівництво. Коли ж керівництво дізналося про його вищу освіту, його перевели в особливу в’язницю, підконтрольну закритого конструкторському бюро.

Однак з-за конфлікту з начальством, Солженіцина перенаправили в табір на півночі Казахстану, в якому він пробув близько 3 років. Перебуваючи в ньому, він трудився на загальних роботах і брав участь в одній і страйків ув’язнених.

Опинившись на волі, письменнику було заборонено відвідувати Москву. Йому надали роботу в Казахстані в якості шкільного вчителя математики та астрономії.

Дисидент Солженіцин

У 1956 р., через 3 роки після смерті Сталіна, справа Солженіцина переглянули. Нова влада не побачила складу злочину в його справі, тому він міг знову повернутися в Росію. Приїхавши додому, Олександр Ісайович став викладати в Рязані.

В цей час йому вдається опублікувати кілька оповідань, після чого він твердо вирішує зайнятися письменницькою діяльністю. Так почалася його дисидентська біографія.

Оскільки в творчості літератора простежувалися антисталінські мотиви, він мав підтримку з боку Микити Хрущова, якому це було тільки на руку.

Проте пізніше Солженіцин потрапив в опалу з боку чинного генсека. Коли до влади прийшов Леонід Брежнєв, твори Солженіцина взагалі були заборонені.

Становище посилювало фантастична популярність творів письменника, які без його дозволу стали друкувати в Сполучених Штатах Америки та Франції. Для радянського керівництва Олександр Ісаєвич почав представляти серйозну загрозу.

Цікаво, що у нього була можливість емігрувати за кордон, проте він вважав за краще залишитися в Росії. Незабаром Солженіцина спробував вбити співробітник КДБ.

Він зробив йому ін’єкцію з отрутою, проте письменникові все-таки вдалося вижити. Після цього отруєння Олександр Солженіцин ще довго і тяжко хворів.

В 1974 р. його звинуватили в зраді Батьківщині, позбавили громадянства і вислали за межі СРСР. Дисиденту довелося змінити безліч місць проживання, оскільки його життя перебувала під постійною загрозою.

На щастя, він жив у відносному достатку, завдяки пристойним гонорарів за свої труди. Йому навіть вдалося створити «Фонд допомоги переслідуваним і їх сім’ям».

Подорожуючи по країнах, Солженіцин виступав з лекціями, в яких в жорсткій формі критикував комуністичний лад. Але незабаром він розчарувався і в американській демократії, почавши критикувати і її теж.

Іншими словами, в біографії Солженіцина не було місця «простоїв» або творчої бездіяльності.

З приходом до влади Михайла Горбачова в СРСР переглянули ставлення до письменника, а вже при Борисі Єльцині його серцево просили повернутися в Росію, і навіть подарували дачу в Троїце-Лыкове.

Особисте життя

Вперше Олександр одружився у віці 22 років на Наталі Решетковской. Проте їх шлюб розпався з початком війни і арешту Солженіцина.

У 1948 р. співробітники НКВС «переконали» Наталію розлучитися з чоловіком. Але як тільки письменника реабілітовано, пара знову стала жити разом, офіційно узаконивши свої відносини.

Солженіцин з першою дружиною Наталею Решетковской

Влітку 1968 р. Олександр Солженіцин познайомився з Наталею Світлової, яка працювала в лабораторії математичної статистики. З часом у них розвинулися романтичні стосунки, швидко переросли в бурхливий роман.

Коли про це дізналася законна дружина, вона спробувала вчинити суїцид. Лише завдяки своєчасному втручанню швидкої допомоги, їй вдалося врятувати життя.

Через кілька років Солженіцин все-таки зміг оформити розлучення з Решетовською і одружитися на Світловій. Цей шлюб виявився щасливим.

Друга дружина стала для Олександра Ісайовича не тільки коханою дружиною, але і надійною опорою в житті. Вони спільно виховували 4-х синів – Гната, Степана, Дмитра і Єрмолая. Гнатові вдалося стати видатним піаністом і диригентом.

Творчість Солженіцина

За своє життя Олександр Ісаєвич написав багато романів, оповідань, поем і віршів. На зорі письменницької діяльності його цікавила революційна та військова теми. «Червоне колесо» вважається одним з найкращих романів цього напрямку.

Також у нього багато автобіографічних творів. До них належить поема «Дороженька», оповідання «Захар Калита», а також відомий роман «Раковий корпус», що оповідає про долі онкохворих.

Однак найвідомішим і його знаковим твором, звичайно ж, є «Архіпелаг Гулаг».

При цьому треба зазначити, що у Солженіцина були й інші, не менш знамениті твори табірного напрямки: «У колі першому» і «Один день Івана Денисовича».

Його письменницької особливістю можна вважати те, що у своїх творах він часто знайомить читача з героями, що дивляться на яку-небудь проблему з різних сторін.

Завдяки цьому читач може дати власну оцінку того чи іншого дії, що відбувається в сюжеті. У більшості книг Солженіцина присутні історичні особистості.

Його творчість високо оцінювали такі діячі мистецтва, як Корній Чуковський, Анна Ахматова, Валентин Распутін, Андрій Тарковський.

Цікаво, що Володимир Путін, неодноразово спілкувався з Солженіциним і добре знав його біографію, стверджував, що держава для письменника завжди залишалася незмінною константою, незважаючи на постійну критику чинної влади.

Смерть

Останні роки своєї біографії Солженіцин провів на дачі. У нього були серйозні проблеми зі здоров’ям. Це й не дивно, оскільки отруєння отрутою і роки, проведені у таборах, не могли пройти безслідно.

Крім цього Солженіцин пережив серйозний гіпертонічний криз і переніс складну операцію, після якої робочої у нього залишилася тільки права рука.

Олександр Ісаєвич Солженіцин помер 3 серпня 2008 р., проживши 89 років. Смерть настала від гострої серцевої недостатності. Його могила знаходиться на Донському кладовищі в Москві.

Якщо вам сподобалася біографія Олександра Солженіцина – поділитеся нею в соціальних мережах. Якщо ж вам взагалі подобаються біографії великих людей та цікаві факти з їх життя – підписуйтесь на сайт . З нами завжди цікаво!