Перша поїздка Хрущова в США – не просто знаменна, але історична подія, бо це перший візит глави Радянського держави і КПРС у США, візит у багатьох відношеннях незвичайний.

Сполучені Штати бачили на своїй землі багатьох глав держав. Але двотижневий візит Хрущова до США досі пам’ятає старше покоління американських громадян і радянських людей.

Отже, перед вами короткий нарис про поїзді Хрущова до Америки. Любителям історії буде цікаво.

До речі, зверніть увагу на біографію Микити Хрущова і його знаменитий виступ в ООН.

Візит Хрущова до США

Протягом багатьох днів увагу мільйонів людей у всьому світі була прикута до особистості і поведінки радянського лідера. І можна сказати, що Хрущов витримав важкий іспит.

Для американців його ім’я пов’язане не з кукурудзою чи нещасливої виставкою в Манежі, а насамперед з XX з’їздом – викриттям злочинів сталінізму і що послідувала за ним небаченої лібералізацією радянського режиму, «відлигою».

Після поїздки Хрущова до Америки навряд чи зросла кількість прихильників комунізму. Але особиста популярність Хрущова у всьому світі помітно зросла, як і увагу американців до Радянського Союзу.

Громадянам США сподобалися безпосередність, активність, наполегливість, працьовитість, винахідливість, простота і грубуватий гумор Хрущова – «комуніста №1», як його охрестила американська преса.

Сам себе запросив

Дійсно, радянському вождю ставили в Америці такі зухвалі питання, яких він зроду не чув. Хрущов змушений був публічно відбиватися від «провокацій». Бурхливий темперамент і вроджений артистизм змушували його грубити і блазнювати. Але була й щира зацікавленість заокеанської державою, секретом її успіху.

Центральним питанням світової політики у 1959 р. було питання про статус Західного Берліна. У листопаді 1958 р. Хрущов висунув західним державам ультиматум: він вимагав припинення режиму чотиристороннього контролю над містом.

Від цієї позиції СРСР не відступив на переговорах міністрів закордонних справ у Женеві навесні і влітку 1959 р. Вони закінчилися безрезультатно.

У цей момент Хрущов абсолютно несподівано отримав запрошення президента Ейзенхауера відвідати США з офіційним візитом. Особисте послання привіз перший заступник голови Ради міністрів СРСР Фрол Козлов, який їздив в США на відкриття радянської виставки.

«Зізнаюся, я спочатку навіть не повірив, – згадував згодом Хрущов. – Наші відносини були тоді настільки напруженими, що запрошення з дружнім візитом глави Радянського уряду і першого секретаря ЦК КПРС здавалося просто неймовірним!»

Неймовірним звістка здалося та американським журналістам, коли Ейзенхауер 3 серпня у Вашингтоні зробив спеціальну заяву з цього приводу. Чому Айк, як називають Ейзенхауера американці, раптом запросив Хрущова? Виявляється, це стало результатом непорозуміння.

Ось що розповідає про це Пітер Карлсон, колишній журналіст газети «Вашингтон Пост», що висвітлював візит Хрущова:

«Президент Ейзенхауер сподівався досягти домовленості в Женеві, і саме тому вирішив запросити Хрущова. Він написав йому лист, який Козлову вручив співробітник держдепартаменту по імені Роберт Мерфі. Мерфі повинен був передати на словах, що умовою запрошення є угода в Женеві. Але Мерфі забув сказати це. Хрущов отримав послання і негайно відповів: «Звичайно, їду! Як щодо того, щоб дати мені поїздити по країні тиждень-іншу?». Айку нічого не залишалося. Він не міг скасувати запрошення».

«Несподівано, але приємно. А також цікаво. Хотілося поглянути на Америку» – так описує свою реакцію Хрущов.

Олександр Феклисов, що супроводжував Хрущова в якості начальника американського відділу КДБ, згадує, як на першій нараді з підготовки візиту голова комітету А. Н. Шелепін заявив, що забезпечення безпеки вождя – «найважливіша задача, коли-небудь стояло перед органами держбезпеки».

Для виконання цього завдання було сформовано спецгрупу, членами якої стали розробляти план дій на випадок найнеймовірніших ситуацій.

«Деякі члени групи, – розповідає Феклисов, – пропонували попросити американців виставити шпалери збройних американських солдатів на шляху прямування Хрущова з військового аеродрому Ендрюс вулицями Вашингтона у відведену резиденцію. Інші заперечували, приводячи різні доводи, в тому числі і такий: а раптом серед озброєних солдатів знайдеться якийсь ненормальний, і тоді біда неминуча. Зрештою, вирішили: треба все ж покластися на багатий досвід американської секретної служби, що охороняє президента».

Добиратися вирішили літаком Ту-114 – єдиної в той час моделлю, здатною на безпосадочний переліт з Москви до Вашингтона. Машина була нова, ще не пройшла повний цикл льотних випробувань і не запущена в серію.

Конструктор Андрій Туполєв в якості гарантії надійності запропонував Хрущову включити до складу екіпажу свого сина Олексія. Хрущов погодився.

Перший в історії візит радянського вождя в США американцям запам’ятався надовго. Видовище було яскраве і неординарне. Хрущов миттєво перетворився на телезірку і віддавав собі в цьому звіт.

Пітер Карлсон згадує: «Хрущов інстинктивно зрозумів, що ця поїздка – не стільки політична подія, скільки велика телевізійне шоу, в якому головну роль виконує він – новий харизматичний лідер молодого, повного сил комуністичного світу, яким він бачився йому в той час».

Він дійсно перебував в ейфорії. Він був переконаний у перевагах соціалістичного ладу і в тому, що історична перемога не за горами.

У 1961 р. на XXII з’їзді КПРС партія урочисто пообіцяла народу: «Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі!» Це гасло, вибитий золотими літерами на мармурі, довгі роки прикрашав один з павільйонів ВДНГ; в 1980-му, тобто саме тоді, коли мав настати комунізм, я бачив, як робочі змінюють цей вислів на інше, вже нічого не обіцяє…

Пригоди Хрущова в Америці

Хрущову все було цікаво, причому дуже часто – зовсім не те, що йому хотіли показати. На заводі компанії IBM він залишився байдужий до продукції, але зате був захоплений їдальні самообслуговування і після повернення додому наполегливо вводив таку ж форму харчування на радянських підприємствах.

Разом з тим Хрущову не хотілося, щоб його приймали за керівника відсталої країни, він намагався не виявляти свій захват занадто бурхливо і часто говорив, що в СРСР є все те ж саме, але краще.

«Так, це правда, – говорить Пітер Карлсон. – Крім хот-догів – хот-доги йому дійсно сподобалися. А ще йому сподобалися камери схову на вокзалі Юніон Стейшн у Вашингтоні. У Радянському Союзі тоді треба було чекати посадки на поїзд зі всієї поклажею на руках. І Хрущов був захоплений тим, що у нас можна просто покласти багаж в клітинку, кинути монету і взяти ключ з собою».

Так що можливо, що і автоматичні камери зберігання в СРСР з’явилися завдяки цій поїздці. Відмінно пам’ятаю радянські хот-доги і гамбургери, що продавалися з лотків разом з пиріжками: хот-доги називався «сосиска в тісті», а гамбургер – «котлета в булочці».

Антиамериканізм на побутовому рівні з’явився набагато пізніше. Втім, ми тоді не знали, що і те, і інше – американський винахід.

При всій неотесаності Хрущова, його моветон, важко не бачити в його поведінці своєрідного артистизму, майже дитячої безпосередності, часто-густо ставила в глухий кут досвідчених західних політиків. Він обеззброював їх своїм способом, полемічним запалом і ненавмисним хамством.

Нобелівський лауреат з літератури Сол Беллоу, який спостерігав візит радянського лідера по телевізору, знайшов йому літературний аналог у російській класиці:

«У гоголівських поміщиків і селян, або гротескно дубиноголовых, або настільки ж гротескно проникливих, у губернських самодурів, підлабузників, скнар, чиновників, ненажер, картярів і п’яниць Хрущов запозичив чимало фарб для створення комічного образу».

Хрущов і американські дівчата

У Голлівуді керівництво кінокомпанії «ХХ століття Фокс» влаштувало в честь Хрущова ланч на 400 місць. Ажіотаж був такий, що зірки запрошувалися без чоловіків чи дружин. Голлівуд в той час був ще травмований «полюванням на відьом», влаштованої сенатор Маккарті, чорні списки залишалися в силі.

Деякі – наприклад, Бінг Кросбі і Рональд Рейган – демонстративно, в знак протесту проти візиту, відмовилися від запрошення, а драматург Артур Міллер, чиї ліві погляди розслідувала комісія з антиамериканської діяльності, залишився вдома з обережності. Його тодішня дружина Мерилін Монро приїхала і була особливо представлена радянському вождю.

Ніна Хрущова сиділа за столом між Бобом Хоупом і Френком Сінатрою, але поняття не мала, хто це такі – вона дізналася в обличчя лише сидів навпроти Гері Купера.

Ніна Хрущова (третя зліва), Микита Хрущов і 34-й президент США Дуайт Ейзенхауер у Вашингтоні, 17 вересня 1959 р.

Посеред застілля до зали ввійшов стривожений шеф лос-анджелеської поліції Вільям Паркер і щось зашепотів на вухо супроводжував Хрущова від уряду США послу Генрі Кебот Лоджу.

По дорозі з аеропорту хтось кинув помідор в лімузин Хрущова, але промахнувся і потрапив в машину Паркера. Тепер Паркер заявив Лоджу, що не береться забезпечити безпеку візитера при відвідуванні Діснейленду. «Відмінно, шеф, – відповів Лодж. – Не беретеся – значить, ми займемося чим-небудь ще».

Хтось із членів радянської делегації, які розуміли по-англійськи, почув цей обмін репліками і негайно доповів Хрущову. Той у своєму виступі не забув обуритися тим, що його не пускають в Діснейленд.

Сінатра негайно запитав у Ніни Хрущової, сильно вона засмутилася, що не вдасться побувати в Діснейленді, і, почувши, що дуже, запропонував їй своїм чарівним баритоном відправитися туди удвох.

Ніна Петрівна попросила у чоловіка запискою дозвіл. Відповідь була, зрозуміло, негативний. «Я старався, люба», – мовив Сінатра з картинним зітханням.

Після ланчу гостей привели в павільйон. Гостей запросили бути присутнім на зйомках епізоду, та ще самого молодецького, фільму «Канкан» з юною Ширлі Маклейн, Френком Сінатрою і Морісом Шевальє.

Гримнула музика, і на знімальний майданчик, високо задираючи спідниці, вибігли танцівниці.

«Ми не звикли до такого жанру і вважали його непристойним, – пише Хрущов у своїх спогадах. – Чому ж я повинен фіксувати на цьому свою увагу?»

Але увага все-таки зафіксувалося. Пізніше, на зустрічі з профспілковими босами в Сан-Франциско, вождь вибухнув обурено тирадою:

«У Голлівуді нам канкан показували. Дівчата повинні були задирати спідниці і виставляти зади. Вони хороші, чесні артистки, але хочеш не хочеш, доводиться танцювати. Їх змушують підроблятися під смаки зіпсованої публіки… Нам така «свобода» не потрібна. Вам подобається «свобода» дивитися на дупи, а ми вважаємо за краще свободу мислити, використовувати наші розумові здібності, свободу творчого прогресу!».

Зустріч з профспілковими лідерами

На зустрічі з профспілковими лідерами головним опонентом Хрущова став Уолтер Райтер, віце-голова найбільшого профспілкового об’єднання Америки АФТ-КПП.

Хрущов згадував про нього з неприязню:

«Райтер демонстрував якусь, я б сказав, зухвалість стосовно радянської політики. Я йому не тільки відповідав тим же, але й, як кажуть, «заливав йому сала за комір», викриваючи його позицію як зраду робочого класу. Так Він і не заперечував цього: він зовсім не бореться за соціалізм, а виступає лише за поліпшення життя робітників».

Свої наміри лідери АФТ-КПП виклали в прес-релізі, де перераховуються за пунктами питання, які Він планує порушити – від роззброєння та проблеми статусу Західного Берліна до становища робітників у Радянському Союзі, політв’язнів і державного антисемітизму.

Він, зокрема, зажадав роз’яснень з приводу введеної в грудні 1958 р. кримінальної відповідальності за організацію страйків, що виражалося в позбавленні волі строком до 15 років.

На закінчення Він закликав Хрущова покінчити з холодною війною і спільно взятися за боротьбу з бідністю, голодом, інфекційними захворюваннями і безграмотністю – це була програма глобального співробітництва на благо всього людства.

Не дивно, що ці мови розлютували Хрущова: він очікував зустріти пролетарського ватажка, а виявилося, що з упертим ватажком розмовляти важче, ніж з ввічливими буржуями! Він знайшов просте пояснення принциповості свого співрозмовника:

«Потім мені дали довідку про його заробітної плати. Я був здивований: він заробляє стільки ж, скільки директора найбільших корпорацій. Значить, капіталісти вміють цінувати людей, які є організаторами робочого класу, підтримують їх і платять їм».

Хрущов і американські свині

Нічого не вийшло і з відвідування металургійного заводу в Пітсбурзі: всі заводи як раз в той момент страйкували, а штрейкбрехерів не знайшлося. Довелося обмежитися візитом на взуттєву фабрику.

Вважаючи себе знавцем сільського господарства, Микита Хрущов запланував відвідини одного із аграрних штатів – Айови. Для айовцев це було незвичайне подія: вони зроду не бачили на своїй землі іноземного лідера, та ще такого екстравагантного.

Студенти Айовского університету зняли аматорський фільм про перебування Хрущова у штаті, в якому запам’ятовуються епізод зі свинею і спір про Бога.

Після огляду експериментальної університетської свиноферми представник приймаючої сторони дарує радянському вождю статуетку свині.

– Це свиня м’ясної породи, – каже він, вручаючи сувенір, – і ми сподіваємося, що ви відвезете її з собою, поставите на свій письмовий стіл і будете згадувати наш університет.

Хрущов задоволений подарунком:

– У нас зазвичай коли хто-небудь кому-небудь підкладає свиню, дуже незадоволені цим самим. Але в даному випадку я висловлюю вам надзвичайну вдячність за таку подкладыванье. Про свині дуже багато складено, про її неохайності. Але це неправильно. Свиня, вона, знаєте… Людина більше проявляє свинства, ніж сама свиня інший раз. Апологія свині має успіх.

– Я згоден, – з посмішкою відповідає господар. – Я часто кажу, що чим більше я бачу людей, тим більше мені подобаються свині.

Хрущов заливається життєрадісним сміхом. Задирає свиню високо вгору.

– Ось дивіться: чудова свиня, американська. Але вона має всі властивості і радянської свині. Американська свиня і радянська, я переконаний, що вони можуть разом співіснувати. Так чому ж люди Радянського Союзу і Америки не можуть співіснувати в такому випадку?!

Посеред кукурудзяного поля відбулося щось на кшталт богословської суперечки з власником господарства Рокуеллом Гарстом, який зауважив у розмові з Хрущовим, що високим врожаям сприяє клімат Айови.

– Я вам скажу: ви розумні люди – це вірно, – відповідає Гарсту Хрущов. – Але що Господь Бог допоміг вам, у чому ви не винні, це теж визнайте.

– Він на нашому боці! – радіє Гарст.

Але навіть Бога атеїст Хрущов не поступиться капіталістам:

– Не-е-ет! Ви що думаєте, тільки Бог вам допомагає, а нам не допомагає?! Нам він більше допомагає! Ми швидше ростемо, ніж ви, значить, Бог на нашій стороні!

Господар ферми йде на поступки:

– У нас є приказка: Бог допомагає тому, хто сам собі допомагає.

– Бог завжди підтримує розумних! – скріплює Хрущов, зрушуючи на лисий потилицю солом’яний капелюх.

З Кемп-Девіда президент запропонував гостю злітати на вертольоті на сімейну ферму Эйзенхауэров поблизу Геттисберга. Туди ж він велів доставити з Вашингтона своїх чотирьох онуків.
Його внучка Сьюзен згадувала про цю зустріч на конференції з історії холодної війни – тієї самої, в якій брав участь і Сергій Хрущов:

– А під кінець радянський прем’єр приколов всім дітям на одяг октябрятские зірочки. Правда, як тільки вертоліт злетів, мати сказала нам: «Давайте сюди ці значки». Так що зірочок ми втратили, але інший подарунок Хрущова, різдвяні прикраси для ялинки, досі зберігаються у нас в сім’ї, і ми всі ці роки вішаємо їх на ялинку.

А Сергій Хрущов сказав:

– У нашій родині було по-іншому. У мене і сьогодні є передвиборчий значок «Я люблю Айка».

Сьюзен каже, що вона була зачарована Хрущовим:

– Я пам’ятаю цю зустріч дуже добре. Хрущов сказав тоді президенту: «Коли поїдете до Москви, візьміть з собою онуків». Але навіть нам, дітям, було ясно, що цього не буде.

Всі найкращі, рідкісні та унікальні фото Микити Хрущова дивіться тут.