Система Станіславського – це те, на що посилаються багато успішні люди. Однак що це таке, і в чому суть цього феномена знають не всі. Якщо вам подобається саморозвиток, значить, ви повинні, принаймні, теоретично знати систему Станіславського.

Костянтин Сергійович Станіславський

Система Станіславського – це теорія сценічного мистецтва, методу акторської техніки. Була розроблена російським режисером, актором, педагогом і театральним діячем Костянтином Сергійовичем Станіславським в період з 1900 по 1910 рік.

У системі вперше вирішується проблема свідомого осягнення творчого процесу створення ролі, визначаються шляхи перевтілення актора в образ.

Природно, Станіславський використовував у своїй роботі важливі моменти евристики взагалі, і латерального мислення зокрема. Це при тому, що тоді цих напрямків в науці не існувало як самостійних дисциплін.

Метою системи Станіславського є досягнення повної психологічної достовірності акторської гри.

В основі системи лежить поділ акторської гри на три технології: ремесло, уявлення та переживання.

1. Ремесло за Станіславським засноване на використанні готових штампів, з яким глядач може однозначно зрозуміти, які емоції має на увазі актор.
2. Мистецтво подання засноване на тому, що в процесі тривалих репетицій актор відчуває справжні переживання, які автоматично створюють форму прояву цих переживань, але на самій виставі актор ці почуття не відчуває, а лише відтворює форму, готовий зовнішній малюнок ролі.
3. Мистецтво переживання — актор в процесі гри відчуває справжні переживання, і це народжує життя образу на сцені.

Система повною мірою описана в книзі К. С. Станіславського «Робота актора над собою», яка вийшла в світ в 1938 році.

Станіславський помер у 1938 році, проте його наукові досягнення і творче осмислення психології людини актуальні й донині. У даній статті ми розглянемо 7 основних принципів, з яких складається система Станіславського.

1. Дія – основа сценічного мистецтва

Система Станіславського є досить умовним поняттям. Сам автор зізнавався в тому, що навчитися майстерності і набратися досвіду, учень може лише при тісному спілкуванні з учителем.

Тобто на відстані добитися хорошого результату просто неможливо. Цікаво, що багато розуміють систему Станіславського по-різному. Навіть головні її умови можуть відрізнятися у тих чи інших акторів чи режисерів.

Центральним елементом системи потрібно вважати принцип дії.

Дія в свою чергу є основою сценічного мистецтва, оскільки будь-спектакль складається з безлічі дій, кожне з яких повинно призводити до досягнення якоїсь конкретної мети.

При виконанні своєї ролі, художник не варто просто імітувати емоції і почуття свого персонажа, оскільки тоді його гра виявиться фальшивою.

Навпаки, актор зобов’язаний намагатися вибудовувати ланцюжок, що складається з простих фізичних дій. Завдяки цьому його гра на сцені буде правдивою, і природною.

2. Не грати, а жити

Правдивість, у системі Станіславського є одним з найбільш важливих елементів. Жоден актор чи режисер не може зобразити щось краще, ніж те, що існує в природі, в реальному світі.

Природа – це і головний художник, і інструмент, а значить, саме її потрібно використовувати. Під час виступу перед публікою треба не просто виконувати роль, а цілком жити нею.

У записах самого Станіславського зустрічається наступна фраза: «При своєму показі Хлестакова я теж хвилинами відчував себе самого в душі Хлєстаковим». Будь-яка роль повинна стати важливою складовою самого артиста.

Але, щоб досягти такого результату, який виступає слід задіяти свій життєвий досвід і фантазію, завдяки чому йому вдасться повірити в те, що він виконує саме ті дії, що і його герой.

В такому випадку всі складові ролі і ваші акторські завдання будуть не надуманими, а буквально частинами вас самих.

3. Аналіз

Людина так влаштована, що він часто не здатний аналізувати власні емоції. Йому не вдається помічати, що він відчуває, коли їсть, ходить або говорить. Також нам не властиво аналізувати вчинки інших людей.

Актор ж навпаки, зобов’язаний бути дуже хорошим дослідником. Наприклад, йому варто у всіх подробицях досліджувати те, як проходить його звичайний день. Або спостерігати за поведінкою людини, що намагається сподобатися людям, до яких він прийшов у гості.

Ці та інші спостереження повинні стати звичними. Завдяки цьому, актор чи режисер зможе зібрати певну інформацію і набратися досвіду. Крім усього іншого, йому вдасться грамотно вибудовувати ланцюжок фізичних дій, а значить і переживань свого персонажа.

4. Простота, логіка і послідовність

На думку Станіславського партитура (ланцюжок) фізичних дій повинна бути максимально простою і ясною. У зв’язку з тим, що артистові доводиться сотні разів виступати перед глядачами, він повинен знову і знову переживати свою роль, а при складній схемі дій він неодмінно заплутається.

Йому буде набагато важче виражати якісь емоції на сцені, а глядачеві в свою чергу, буде складніше аналізувати його гру. Станіславський вважав, що практично всі дії людей досить логічні і послідовні. Тому такими ж вони повинні бути і під час театральної постановки.

Логіка і послідовність мають бути у всьому: в цілях, бажаннях, мисленні, емоціях, поведінці та інших областях. В іншому випадку буде відбуватися все та ж плутанина.

5. Надзавдання і наскрізне дію

Одним з найважливіших умов системи Станіславського є таке поняття, як надзавдання. Ні артисти, ні режисерів, ні в якій мірі не повинні нехтувати ідей автора п’єси в догоду власним думкам.

Режисер зобов’язаний цілком розкривати ідею автора і намагатися виражати її на сцені. А актором, крім цього, потрібно ще й максимально глибоко перейматися ідеями своїх героїв. Надзавдання полягає в тому, щоб висловити головну думку твору, оскільки в цьому і полягає основне завдання вистави.

Всі учасники акторського колективу повинні намагатися досягти даної мети. Домогтися цього можна за умови з’ясування головної лінії дії, що проходить через всі частини твору і називається наскрізним дією.

6. Колективність

Надзавдання стане доступною лише за умови, коли всі артисти об’єднають свої зусилля в роботі над виставою. Станіславський стверджував, що взаємна поступливість і розуміння загальної мети надзвичайно важливі.

Коли артист намагається перейнятися ідеями художника, письменника або режисера, а художник або письменник бажання актора – то в такому випадку все буде чудово. Артисти зобов’язані любити і розуміти те, над чим вони працюють, а також вміти поступатися один одному.

При відсутності в акторському колективі взаємопідтримки, мистецтво приречене на провал. Багато хто з вас напевно чули знамениту фразу Станіславського: «Любіть мистецтво в собі, а не себе в мистецтві».

7. Виховання театром

Мистецтво неодмінно повинно бути хорошим вихователем, як для акторської трупи, так і для публіки, що прийшла в театр. Сам Костянтин Сергійович визнавав, що основним завданням театрального мистецтва є розвага.

Але в теж час він доповнював свою думку наступним чином: «Публіка йде в театр для розваги і непомітно для себе виходить з нього збагачена новими думками, відчуттями і запитами завдяки духовному спілкуванню з нею авторів і артистів».

Дуже важливо пам’ятати про те, що глядачі будуть відвідувати вистави, як для розваги, так і для того, щоб відволіктися від побутових турбот, сім’ї та роботи. Але само собою, це жодним чином не повинно впливати акторів йти на поводу у публіки.

Адже коли глядачі розсідаються по місцях і в залі гасять світло, «ми можемо їм вливати в душу все, що захочемо», – казав Станіславський.

Тепер ви знаєте, що таке система Станіславського, і її основні постулати. Якщо вам сподобалася ця стаття – поділіться нею в соціальних мережах.

Якщо ж вам подобаються цікаві факти взагалі і розвиток особистості зокрема – підписуйтесь на сайт . З нами завжди цікаво!