Що таке аутодафе? Визначення та значення слова

Що таке аутодафе? Перше, що постає перед уявним поглядом при проголошенні цього слова, – багаття інквізиції. Проте насправді під час церковної церемонії вогнища не запалювали. А також інквізитори нікого не засуджували на смерть. Вироки виносили і приводили у виконання винятково світські органи. Про те, що це означає – аутодафе, буде розказано в статті.

Слово у словнику

Що таке аутодафе? Визначення цієї лексеми в словнику дається в кількох варіантах.

  • По-перше, це церемонія, під час якої відбувалося оголошення вироку, винесеного інквізицією. Найважчим з них було відлучення від церкви, за яким слідувала передача винної особи світським властям.
  • По-друге, в переносному сенсі – це знищення чого-небудь шляхом спалення.
  • По-третє, це слово вживається у розмові в іронічному ключі, позначаючи публічне покарання якоїсь персони.
  • По-четверте, ще одне значення «аутодафе», яке говорить про приведення у виконання вироку інквізиції у вигляді спалення на вогнищі. Як вже зазначалося вище, це визначення не зовсім точне. Так як спалення на вогнищі хоча і було завершенням аутодафе, безпосередньо відносилась до виконання вироку світськими органами. Ця жорстока кара призначалася за зречення від віри і завзятість в єресі, що відповідно до законодавства того часу прирівнювалося до державної зради. А вона була найтяжчим злочином.

Походження і синоніми

Розібратися в тому, що таке аутодафе, допоможе знайомство з етимології терміна і словами, близькими йому за змістом.

Вивчається лексема сягає своїми коріннями португальська та іспанська мови. У першому з них є словосполучення auto da fé, а в другому – дуже схоже на нього auto de fe. З одного з цих мов «аутодафе» і потрапило в російську мову. Обидва словосполучення беруть початок в латинській мові, де є вираз actus fidei. Буквально воно означає «акт віри».

Серед синонімів є такі, як:

  • екзекуція;
  • оголошення;
  • спалення;
  • виконання;
  • церемонія;
  • проголошення.

Для кращого розуміння, що таке аутодафе, слід звернутися до історичних фактів, що стосуються цієї церемонії.

Історія

Аутодафе з’являється з введенням в 13-му столітті самої інквізиції, а широке поширення отримує в кінці 15-го. З часом воно набуло характеру ритуального масового театралізованого дійства. Під ним малося на увазі будь-яке торжество, яке влаштовувала інквізиція для оголошення вироку єретикам.

В Іспанії перше аутодафе було проведено в 1481 році в Севільї. По його закінченні було спалено шість осіб. Згодом такі страти стали масовими. Проведення цієї церемонії підтримувалося Торквемадою, великим інквізитором Іспанії. За деякими відомостями, в період 1483-1498 років було спалено більше восьми тисяч чоловік.

Дія інквізиції поширювалося також і на іспанські колонії в Америці. Практика аутодафе існувала аж до кінця 18-го століття, після чого пішла на спад. В Португалії вона не мала таких вражаючих масштабів. Церемонії проводилися в Перу, Мексиці, Бразилії, у колоніях Португалії на Гоа і в Індії.

Скасування інквізиції була проголошена в 1808 році королем Іспанії Жозефом Бонапартом. Однак у 1814-му її відновив Фердинанд VII. У 1820-му її скасувала конституція кортесів і знову ввела реставрація. Остаточне скасування сталося в 1834 році. Останнім аутодафе відбулося у Валенсії в 1826 році.

Як виглядала церемонія?

Її проводили на головній міській площі, куди приходило величезна кількість народу. Обов’язковим було присутність як духовної, так і світської знаті. Іноді дійство відвідував сам король разом з сім’єю, аристократи, міські магістрати, глави корпорацій.

Засуджені йшли урочистою процесією, тримаючи в руках свічки. Вони були без взуття, на них була надіта «ганебна» одяг. Для аутодафе вибирали особливий день, в який зачитували цілий ряд вироків.

На початку виголошувалася проповідь у формі католицької меси, читалася молитва. Після цього присутні давали клятву покори і допомоги інквізиції. Потім відбувалося оголошення вироків. Першими зачитувалися найбільш легкі.

За ними йшли ті, в яких передбачалося більш-менш тяжкі покарання для злочинців і єретиків, які розкаялися. На завершення оприлюднення вироків говорилося про передачу нерозкаяних в руки світської влади, які, як правило, приймали рішення про спалення на вогнищі.