Самохідна дивізійна гаубиця 2С19 «Мста-С»: фото і технічні характеристики

Справжній монстр вітчизняної військової промисловості, бог війни у важкій броні, самохідна дивізійна гаубиця 2С19 «Мста-С» зійшла з конвеєра «Уралтрансмаша» в 1983 році. З тих пір випущено понад 720 примірників добре зарекомендувала себе бойової одиниці. Про неї піде мова в статті.

Виріб призначається для знищення тактичного і нестратегічного ядерної зброї, позицій мінометних та артилерійських розрахунків, гусеничної та колісної бойової техніки ворога, усунення з поля бою живої сили, оборонних і фортифікаційних споруд, ліній зв’язку і засобів ППО і ПРО.

Історія

Радянська гаубиця «Акація» надійшла на озброєння в 1971 році. У той час вона приблизно відповідала за характеристиками західним аналогам, зокрема американської самохідці M109.

Європейські країни активно розробляли передову модель САУ SP70 з балістичними показниками FH70, здатної вражати цілі на відстані близько 24-30 км. Така дальність стрільби перевершувала радянські артилерійські установки і дозволяла успішно боротися з загонами підкріплення ще до їх прибуття.

Приблизно в той же час в СРСР почалися роботи по створенню артилерійської бойової одиниці нового покоління. Ряд науково-дослідних проектів визначили напрямок розвитку військової галузі країн НАТО та перспективи СРСР. Результатом стало скорочення наявної кількості різних калібрів артилерійських систем і боєприпасів до них та приведення до єдиного стандарту систем залпового вогню для різних родів військ.

Перші роботи зі створення гаубиці нового покоління почалися в 1976 році в стінах «Уралтрансмаша», керував процесом Ю. В. Томашов. Ідея полягала в проектуванні машини, що володіє потужністю і балістичними характеристиками 152-мм буксируемої гаубиці. Знаряддя створювалося окремо у Волгограді на заводі «Барикади» під керівництвом Р. В. Сергєєва. Зразок отримав робочу назву «Об’єкт 316».

Паралельно велися дослідження по створенню альтернативної версії з відкритим зброєю та автоматизованою системою подачі снарядів «Об’єкт 327». Тестовий зразок представлений в 1976 році, проте було виявлено ряд недоліків, усунення яких виявилося надмірно дорогим. Згодом всі сили були кинуті на розробку «Об’єкта 316», який в 1980 році знайшов офіційно найменування 2С19 «Мста-С» (152 мм).

Гаубиця створена на основі танка Т-72, але при випробуванні виявилися недоробки. Наприклад, великий відведення знаряддя в сторону після пострілу. Було вирішено залишити геометрію танка, але при конструкції вежі піти по іншому шляху, при цьому елементи ходової частини запозичили у Т-80.

Потім було проведено ряд випробувань, які виливалися в роботу над помилками, а в 1989 році самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» надійшла на озброєння в ряди Збройних сил СРСР.

Модифікації

Виробництво було поставлено на потік за рік до офіційного прийняття бойової одиниці на озброєння. На «Уралтрансмаше» на той момент проводилися масштабні роботи з підвищення виробничих показників, тому випуск гаубиць 2С19 «Мста-С» здійснювався у Стерлітамаку аж до 1991 року, після чого знову зайнявся випуском уральський завод.

До 2011 року з конвеєра зійшли більше 500 зразків, модернізація їх триває донині.

Після прийняття на озброєння відразу з’явилася версія з маркуванням 2С30 «Ісеть». Потім відбувся європейський меморандум, на якому країнами НАТО були прийняті єдині стандарти для різних типів снарядів САУ. Згодом в СРСР почалися роботи над 2С33 «Мста-СМ», який наздогнав західні аналоги за характеристиками.

Зразок перевершив попередні артилерійські системи по потужності приблизно в 4 рази. Дальність стрільби вироби досягла 30-40 км (в залежності від типу боєприпасів), а швидкість стрільби зросла в 1,4 рази.

Роботи не були завершені, так як в розробці з’явилася модель 2С35 «Коаліція-СВ»

Паралельно велися роботи по удосконаленню що вже використовувалася у військах моделі 2С19 «Мста-С», технічні похибки, якої, виявлені під час війни в Чечні, стали перешкодою для виведення зразка на міжнародний ринок.

З 1998 року почалися роботи з оснащення машини удосконаленою системою наведення знаряддя, які завершилися до 2002 року. З 2008-го вдосконалений зразок поступив на озброєння в ряди Рвіа, а модель з неофіційною маркуванням 2С19М1–155 пішла на експорт у країни, що використовують снаряди калібру 155.

Інформація про наступному щаблі апгрейда 2С19 «Мста-С» (фото нижче) з’явилася в 2012 році. З неї випливає, що ЦКБ «Титан» запропонувало технічні рішення щодо удосконалення системи ведення вогню і швидкості стрільби. Реалізація принципу одночасного артналета, передбачає поразка мети декількома снарядами однієї САУ з різних позицій за короткий час, відкрила нові тактичні можливості 2С19 «Мста-С» (152 мм). Модель отримала маркування 2С19М2.

Корпус і башта

Гусенична основа САУ в точності скопійована з танка Т-72 (з незначними доробками ходової частини), корпус складається з трьох сегментованих по відділеннях бронелистов:

  • бойове;
  • керуюче;
  • трансмиссионно-моторне.

В центрі бази знаходиться кулястий погонів діаметром близько 2,444 метра, на який встановлена башта вагою 13,5 тонни (без боєкомплекту).

Усередині знаходяться місця розрахунку і знаряддя 2А64. Попереду праворуч місце командира, оснащене спостережної башточкою, як у танків Т-64 і Т-80. Зліва сидить навідник, його відсік має прицільні пристосування. Позаду розміщуються двоє заряджаючий. Механік-водій сидить в передній частині корпусу. Це єдиний член екіпажу, який знаходиться не в башті.

У задній частині розташований автоматичний механізм подачі снарядів, а на кормі під вежею — відсік для прийому боєприпасів із землі. Таке технічне рішення дозволяє берегти недоторканний запас внутрішніх снарядів.

Катана броня товщиною 15 мм захищає екіпаж, боеукладку і важливі механізми, а газотурбінний апарат АП-18Д безперервно забезпечує комплекс електрикою. У конструкції вежі передбачений відвід порохових газів.

Озброєння

2С19 «Мста-С» (фото ви можете бачити в статті) несе гармату калібру 152 мм, що складається з ряду механізмів:

  • стовбур;
  • досылатель снарядів;
  • електродеталі;
  • огородження;
  • система компенсації відкату;
  • механізми підйому і рівноваги;
  • люлька.

Постріл робиться за допомогою автоматики або вручну (залежно від ситуації). Боєкомплект складається з осколково-фугасних снарядів, досягають дальності ураження в 24,7 км, а також посилені і касетні. Зазвичай в комплект входить 20 осколково-фугасних снарядів і 30 активно-реактивні.

Для САУ 2С19 «Мста-С» реалізовані коригувальні боєприпаси «Краснопіль» і «Сантиметр», призначені для підриву мостів, переправ, усунення броньованої техніки на позиціях артилерійських розрахунків. Крім того, стало можливим застосування боєприпасів, що продукують радіоперешкоди, снарядів з малим ядерним зарядом, освітлювальних і целеуказательных.

На додачу до всіх технічним характеристикам 2С19 «Мста-С», на командирській вежі встановлений кулемет НСВТ «Скеля», швидкість стрільби якого сягає 800 пострілів в хвилину. Всередині є кріплення для озброєння розрахунку:

  • п’ять відсіків для АКС-74;
  • один — для сигнальної ракетниці.

Крім возить всередині снарядів гаубиці, є запас патронів для кулемета, автоматів і сигнальної ракетниці, а також гранати Ф-1.

Обладнання

Незважаючи на видатні технічні характеристики САУ 2С19 «Мста-С», машина не зможе коректно функціонувати без додаткового обладнання:

  • Командирське місце оснащене комбінованим прицілом і прожектором для розвідки місцевості і прицільної стрілянини з укриття. На кулеметі встановлений приціл ПЗУ-5, що представляє собою перископічний агрегат з функцією панорамного огляду.
  • Місце мехвода обладнане трьома приладами спостереження і одним пристроєм нічного бачення.
  • Навідник має в арсеналі артилерійський приціл 1П22 для ведення вогню з прихованою позиції і прицілом для обстрілювання прямою наводкою.

Екіпаж спілкується за допомогою системи внутрішнього зв’язку, є рація для взаємодії з іншими розрахунками.

Система 1В124 автоматично здійснює регулювання ведення вогню по вертикалі, а коригування по горизонталі виконується вручну навідником САУ 2С19 «Мста-С». Технічні особливості передбачають наявність агрегатів, що продукують димові завіси для маскування відходу з позиції: на лобовому аркуші встановлені пускові установки для 81-мм димових ракет.

Ходова частина, як вже згадувалося вище, запозичена у Т-80 з незначними доробками: збільшено число ланок в гусениці, зменшена їх маса, знижена маса ведучого, направляючого колеса, опорного котка й амортизатора.

Застосування в бою

Вперше гаубиця введена в бій у першому і другому Чеченський конфлікти. Незважаючи на видатні показники, було виявлено ряд недоліків, що потребують значних доопрацювань. Наприклад, застаріла на той момент система наведення. Результатом стала розробка моделі з маркуванням 2С19М1.

У збройному зіткненні між Еритреєю та Ефіопією в 1998-2000 рр. 10 одиниць САУ 2С19 «Мста-С» були в Ефіопії. Їх застосування створило оманливе враження авіаційного удару зважаючи великої відстані обстрілу. Еритрейські війська навіть не чули пострілів, що призвело до повної дезорганізації.

Під час П’ятиденної війни в Південній Осетії в 2008 році на території конфлікту розташовувалися підрозділів 58-ої армії, в розпорядженні яких знаходилися гаубиці. Застосовувалися в ході конфлікту, невідомо.

У військовому конфлікті на сході України 2С19 використовувалися українськими військами. Шість із них захоплені силами ДНР і ЛНР в Дебальцевському Котлі.

Трохи ТТХ

2С19 «Мста-С» прийнята на озброєння в 1989 році на заміну 2С3 «Акація». Якщо порівнювати обидві моделі, новий зразок далі б’є і швидше стріляє. А також в комплекті передбачені снаряди високої потужності.

Незважаючи на очевидні переваги, старий зразок залишається затребуваним зважаючи на простоту експлуатації і малого часу для підготовки екіпажу до експлуатації виробу.

Порівняльні технічні характеристики 2С19 «Мста-С», 2С19М2 і 2С3 «Акація»
2С3 2С19 2С19М2
Вага (т) 27,5 42 43,24
Розрахунок (чол) 4 5 5
Маркування знаряддя 2А33 2А64 2А64
Перевозиться кількість снарядів 46 50 50
Швидкість стрільби (в/м) 1-3 7-8 10
Швидкість руху по рівній дорозі (км/год) 60 60 60

Аналоги

На момент розробки основним конкурентом з боку НАТО був зразок 155-мм гаубиці, розробленої спільними зусиллями ФРН, Італії і Великобританії з маркуванням SP70 (іноді іменується PzH-70).

Вітчизняна гаубиця не поступалася ні в одному з показників, крім товщини бронелиста. Західний аналог здатний захистити від пострілів аж до калібру 14,5 мм

У 1982 році ФРН провела масові випробування зразка, в 1985-му планувалося поставити випуск гаубиці на потік, до 1987 році — направити до країни-партнери на озброєння, 600 одиниць з яких повинні були перейти в бундесвер. Але в 1986 році Великобританія відмовилася брати подальшу участь у проекті, а зростаюча дорожнеча не дозволила продовжити дослідження. В результаті від SP70 відмовилися, проект був закритий.

Досвід розробки був застосований французами при створенні AMX-30 AuF.1: апгрейду піддалася система зарядки, а скорострільність збільшилася до 8 пострілів на хвилину. У підсумку в 1988 році Збройні сили Франції отримали в розпорядження бойову гаубицю AuF.1T. Вона відрізняється від російського зразка лише кількістю осіб в екіпажі, інші показники схожі.

Великобританія після припинення робіт взялася за виготовлення власної 155-мм гаубиці AS-90 Braveheart, серійне виробництво якої почалося в 1992 році. Вона значно поступається «Мсте-З» в скорострільності і запас ходу, однак б’є далі усіма видами снарядів.

США теж не залишилися осторонь, почавши в 1991 році роботу над гаубицею M109A6 Paladin. Якщо порівнювати з 2С19, «Паладин» володіє такою ж дальністю стрілянини, проте поступається в скорострільності і показниках запасу ходу, відповідно, не забезпечує належного темпу ведення вогню для придушення сил противника.

На виставці

Зразок можна побачити, помацати і сфотографувати в місті Санкт-Петербурзі, якщо відвідати Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ і військ зв’язку Міністерства оборони Російської Федерації, який розташовується в Олександрівському парку у Кронверкского каналу. Музей відкритий для відвідувачів з 11 до 18 годин.

У Єкатеринбурзі знаходиться зразок САУ в музеї «Уралтрансмаш», а також на постаменті біля Будинку Офіцерів.

Місто Стерлітамак зберіг пам’ять про серійному виробництві гаубиць, залишивши одну з них в міському Парку Перемоги.

Музейний комплекс УГМК у місті Верхня Пишма має експонатом САУ на експозиції артилерійських систем.

У Музеї вітчизняної військової історії в селі Падиково Московської області бажаючі можуть сфотографуватися з 2С19.

Країни-оператори

Станом на 2017-2018 роки зареєстровано використання виробу в 8 країнах світу, включаючи Росію:

  • Азербайджан.
  • Білорусь.
  • Венесуела.
  • Грузія.
  • Марокко.
  • Росія.
  • Україна.
  • Ефіопія.

В основному кількість бойових одиниць варіюється в діапазоні від 10 до 18. Винятком є Грузія, в якій зафіксована тільки 1 САУ в 2017 році, Україна з кількістю 45, Венесуела з 38 гаубицями, про Марокко відомостей немає, але поставки були в далекому 2013-м.

Похідні

Паралельно 2С19 велися розробки колісної версії бойової одиниці. За основу була взята ходова частина автомобіля КрАЗ. Модель отримала назву 2С21 «Мста-К», передбачалося застосування виробу на шосейних дорогах, робилася ставка на швидке пересування по таким.

На випробуваннях була виявлена необхідність серйозного доопрацювання ходової частини, що вважалося недоцільним з-за високих витрат і пріоритетів розробки гусеничної гаубиці. В результаті проект «Мста-К» був закритий.

У першій половині 90-х на основі комплексу велися розробки вироби для оптико-електронної боротьби з приладами противника. Самохідний автономний лазерний комплекс отримав маркування 1К17 «Стиснення». Значно збільшеною башті машини встановлені 15 об’єктивів. Комплект обладнаний автоматичною системою пошуку об’єктів і наведення.

Після успішних випробувань і позитивних відгуків лазерна система була прийнята на озброєння, однак незабаром від неї відмовилися через брак подальших перспектив розвитку та застосування подібної конструкції. А також зіграло роль важке економічне становище Росії.

Примірник 1К17 «Стиснення» можна побачити в селі Іванівське Московської області в Музеї військової техніки.

Вердикт

Враховуючи короткі характеристики 2С19 «Мста-С» (РФ) на 2018 рік, ведуться роботи з глибокої модернізації комплексу, що дозволяють збільшити дальність стрільби. Планується і інтеграція сучасних комп’ютерних систем, що дозволяють взаємодіяти з тактичним ланкою. В перспективі використання гаубиці як основного ударного кулака ракетних військ і артилерії країни. Однак в умовах сучасного ведення війни успіх операції багато в чому залежить від дальності стрільби. А досягнення високих показників у 45 км стає скрутним з використанням наявного технічного профілю і оснащення «Мсты».

Тому до 2020 року запланований масштабний перехід на використання комплексу 2С35 «Коаліція-СВ».

Технічний прогрес не стоїть на місці, з кожним днем з’являються нові види озброєння, на противагу яким винаходяться способи протистояти їм. Таке незриме протидія відбувається на полі конструкторського майстерності в плані винаходу бронежилетів і бронебійних куль.

Аналогічний процес іде у всіх сферах військової промисловості: бронебійні снаряди проти танків з товстою бронею, далекобійні артилерійські системи проти комплексів, що утруднюють виявлення власних позицій або дронов, здатних виявити ворожі артилерійські розрахунки на відстані багатьох десятків кілометрів.

Після випробування кожної САУ як в Росії, так і на Заході виявляються огріхи в експлуатації і приймається рішення про проведення дослідно-конструкторських робіт (ДКР) для модернізації комплексу і створення артилерійської системи нового покоління, здатного відповідати сучасним умовам ведення війни і перевершити в тактико-технічних характеристиках світові аналоги.

Залишається лише сподіватися, що ці зразки залишаться зброєю оборони, а не нападу. Всім мирного неба над головою!