Саманта Сміт – американська школярка з штату Мен, яка стала всесвітньо відомою завдяки письму, яке вона написала тільки що став генеральним секретарем ЦК КПРС Юрію Андропову в самий розпал холодної війни.
Життя і трагічна загибель юної Саманти Сміт висвітлювалися всіма світовими ЗМІ. Але про все по порядку. Ми розповімо вам найбільш знакові події біографії Саманти Сміт.
Отже, перед вами коротка біографія Саманти Сміт.
Саманта Рід Сміт
Саманта Рід Сміт народилася 29 червня 1972 року в місті Хоултон, в штаті Мен, США в родині Артура і Джейн Сміт. У 1980 р. сім’я переїхала в невелике містечко Манчестер.
Батько Саманти викладав англійську мову й літературу в Університеті, а мати була соціальним працівником.
Саманта була звичайною дитиною: грала в шкільній команді з софтболу, любила тварин, хокей на траві і фортепіано, каталася на роликах, багато читала.
У 5 років вона побувала з батьками в Канаді і написала свій перший лист главі держави – Єлизаветі II, отримавши відповідь. Незважаючи на це, вона була досить тихою, а друзів у неї було небагато.
У листопаді 1982 р. десятирічна Саманта Сміт пише Юрію Андропову лист, щоб розібратися, чому відносини США і СРСР такі напружені.
Лист Андропову
Шановний містер Андропов, Мене звуть Саманта Сміт. Мені десять років. Вітаю Вас з Вашою новою роботою.
Я дуже турбуюся, чи не почнеться ядерна війна між Росією і Сполученими Штатами. Ви збираєтеся проголосувати за початок війни чи ні?
Якщо Ви проти війни, скажіть, будь ласка, як Ви збираєтеся допомогти запобігти війні? Ви, звичайно, не зобов’язані відповідати на моє запитання, але я хотіла б знати, чому Ви хочете завоювати весь світ або, принаймні, нашу країну.
Бог створив світ, щоб ми жили разом і піклувалися про нього, а не завойовували його. Будь ласка, давайте зробимо, як він хоче, і кожен буде щасливий.
Саманта Сміт
У листі Саманта після підпису написала свою адресу і постскриптум, у якому просила надіслати їй відповідь. Лист було надіслано в СРСР у листопаді 1982 р., а на початку 1983 р. частина листа була опублікована в газеті «Правда»:
«Чому ви хочете завоювати весь світ або, принаймні, нашу країну? – запитує Саманта Сміт з міста Манчестер, що в штаті Мен. Думається, Саманту можна пробачити в її омані – дівчинці всього лише десять років».
Саманта була щаслива, коли дізналася про це, але відповіді на свій лист до того моменту вона ще не отримала. До того ж, Саманта вважала, що ставить важливі питання, а те, що їй десять років – зовсім неважливо.
Тоді вона написала листа радянському послу в США, питаючи, чи збирається Андропов відповісти їй.
26 квітня 1983 року отримала лист від Андропова. Лист російською мовою, набране на тонованому папері та підписана синім чорнилом, було датовано 19 квітня 1983 р. й супроводжувалися перекладом на англійську мову.
Нижче наведена російська версія листа.
Дорога Саманта! Отримав твого листа, як і багато інших, які надходять до мене в ці дні з твоєї країни, з інших країн світу.
Мені здається – я суджу по листу, – що ти смілива і чесна дівчинка, схожа на Беккі, подружку Тома Сойєра зі знаменитої книги твого співвітчизника Марка Твена. Цю книгу знають і дуже люблять у нашій країні всі хлопці і дівчата.
Ти пишеш, що дуже стурбована, чи не станеться ядерна війна між двома нашими країнами. І питаєш, чи ми робимо що-небудь, щоб не дати спалахнути війні. Твоє питання – найголовніший з тих, що міг би поставити кожен думаючий чоловік.
Відповім тобі на нього серйозно і чесно. Так, Саманта, ми в Радянському Союзі намагаємося робити все для того, щоб не було війни між нашими країнами, щоб взагалі не було війни на землі.
Генсек Ю. В. Андропов
Так хоче кожна радянська людина. Так вчив нас великий засновник нашої держави Володимир Ленін. Радянські люди добре знають, яка жахлива і руйнівна річ війна.
42 роки тому нацистська Німеччина, яка прагнула до панування над усім світом, напала на нашу країну, спалила і розорила багато тисяч наших міст і сіл, вбила мільйони радянських чоловіків, жінок і дітей.
У тій війні, яка закінчилася нашою перемогою, ми були в союзі зі Сполученими Штатами, разом боролися за визволення від нацистських загарбників багатьох народів. Я сподіваюся, що ти це знаєш з уроків історії в школі.
І сьогодні ми дуже хочемо жити в світі, торгувати і співпрацювати з усіма своїми сусідами по земній кулі – і з далекими, і з близькими. І, звичайно, з такою великою країною, як Сполучені Штати Америки.
І в Америки, і у нас є ядерна зброя – страшна зброя, яка може в одну мить вбити мільйони людей. Але ми не хочемо, щоб воно коли-небудь було пущено в хід. Саме тому Радянський Союз урочисто, на весь світ оголосив, що ніколи – ніколи! – не застосує ядерну зброю першим ні проти якоїсь країни.
І взагалі ми пропонуємо припинити його подальше виробництво і приступити до знищення всіх його запасів на землі. Мені здається, що це – достатній відповідь на твоє друге запитання: «Чому ви хочете завоювати весь світ або, принаймні, Сполучені Штати?»
Нічого подібного ми не хочемо. Ніхто в нашій країні – ні робітники і селяни, ні письменники і лікарі, ні дорослі і діти, ні члени уряду не хочуть ні великий, ні «малої» війни. Ми хочемо миру – нам є чим зайнятися: вирощувати хліб, будувати і винаходити, писати книги і літати в космос.
Ми хочемо миру для себе і для всіх народів планети. Для своїх дітей і для тебе, Саманта. Запрошую тебе, якщо пустять батьки, приїхати до нас, краще всього – влітку. Дізнаєшся нашу країну, зустрінешся з однолітками, побуваєш в інтернаціональному таборі дітвори – в Артеку на море.
І сама переконаєшся: в Радянському Союзі все – за мир і дружбу між народами. Спасибі за твоє привітання. Бажаю тобі всього найкращого у твоєму тільки що почалася життя.
Ю. Андропов
Поїздка в Радянський Союз
Саманта з батьками виїхали в СРСР 7 липня 1983 р. В аеропорту її зустрічали безліч людей, небайдужих до події і політиці. У Москві сім’я жила в готелі «Радянська».
Саманта Сміт з батьками
За два тижні, проведені сім’єю Сміт у Радянському Союзі, посол доброї волі Саманта відвідала Москву, Ленінград і головний піонерський табір «Артек» в Криму.
У Москві Саманта побувала двічі, на початку своєї подорожі і в кінці. Вона побачила Кремль, поклала квіти до місця поховання Юрія Гагаріна і до могили Невідомого солдата, відвідала мавзолей Леніна і зал засідань Верховної Ради СРСР.
Саманта сказала, що Володимир Ленін для радянських людей, як Джордж Вашингтон для американців. У таборі «Артек» керівництво готувалося до прийому Саманти: добудували їдальню, підготували найкращу кімнату. Дівчинку зустрічали з оркестром, квітами і піснею «Хай завжди буде сонце».
Їй запропонували вибрати, де вона хоче жити: з батьками в готелі або з дівчатками в таборі. Саманта відповіла: «З дівчатками!».
За пропозицією однолітків вона одягла і носила піонерську форму. Форма їй дуже сподобалася, і вона забрала її з собою. У таборі вона дотримувалася звичайний розпорядок дня, як і всі радянські діти: робила зарядку, ходила на пляж, їздила з усіма на екскурсію в Алупку.
Саманта подружилася з Наташею Каширіної з Ленінграда та іншими дітьми. На прощання Саманта сказала:
«Я буду сумувати за моїм друзям з іншої країни. Ми залишимося друзями і надалі. Нехай наші країни теж дружать. Одного разу я сподіваюся сюди повернутися. Я люблю тебе, Артек!».
За словами Саманти на прес-конференції перед від’їздом додому, найбільше їй сподобалося купатися в море, і вона б хотіла приїхати в «Артек» ще раз на повну зміну.
Після відвідин «Артеку» Саманту чекав Ленінград, де вона дізналася про блокаду міста та вшанувала пам’ять тих, хто в ній не вижив. Приміром, вона прочитала щоденник Тані Савичевої.
У Москві, після повернення з Ленінграда, Саманта зустрілася з Валентиною Терешкової. Також Саманта побувала в гостях у посла США в СРСР Артура Хартмана, відвідала Великий театр, Олімпійський центр в Крилатському, а також московський цирк, який їй дуже сподобався.
Хоча важко хворий Андропов так і не зустрівся з Самантою, вони розмовляли по телефону. Андропов подарував Саманті безліч подарунків на згадку. Особливо Саманті сподобалися два фотоальбому про її подорожі.
ЗМІ СРСР, США і всього світу стежили за кожним її кроком, за кожною фразою. Саманту дратувало подібне увагу журналістів, але вона розуміла, що це їхня робота, і особливо не скаржилася.
Перед відльотом додому 22 липня Саманта посміхнулася телекамер і з посмішкою крикнула по-російськи: «Будемо жити!». У відповідь візиту в 1986 р. США відвідала радянська школярка Катя Лычева.
На батьківщині
Після повернення з Радянського Союзу Саманту стали запрошувати на телебачення: вона знялася в голлівудських серіалах «Чарльз у відповіді» та «Вулиця Лайм», а в якості спеціального кореспондента каналу Дісней брала інтерв’ю у кандидатів в президенти США.
Із-за шаленої популярності Саманту переслідував неврівноважений підліток Роберт Бардо. Поліція помітила його неподалік від будинку Саманти, затримала і відправила додому.
Через кілька років Бардо вистежив і вбив актрису Ребекку Шеффер. Саманта вважала, що її місія – мир і дружба між дітьми, їй писали хлопці з усього світу, особливо з Радянського Союзу.
В одному з останніх листів в суспільство «США – СРСР» Саманта зазначила:
«Я зустрілася з багатьма цікавими і добрими людьми, які змусили мене по-новому поглянути на світ. Я була по-справжньому щаслива і ніколи не забуду дружній теплоти листів, які я отримую від дітей з усього світу. […] Хай завжди буде сонце! Нехай завжди буде чистим небо!»
Кореспонденцією Саманти займався її батько Артур Сміт, він навіть залишив заради дочки роботу в університеті. Здебільшого їй писали з схваленням, але не завжди.
В деяких листах є критика і звинувачення в тому, що Саманту використовувала радянська пропаганда. У відповідь Саманта заявляла: «Думаю, що мене використовували, але якщо це і була пропаганда, пропаганда миру».
На питання чи розуміє вона, що їй показали не всю правду, Саманта відповідала так: «Приймаючи у себе в домі гостей, я теж не стала б показувати їм який-небудь захаращений курний чулан».
Саманта написала книгу про свою поїздку – «Подорож у Радянський Союз», присвятивши її всім дітям Землі. Книга перекладена на кілька мов.
Загибель Саманти Сміт
Сміт загинула в авіакатастрофі 25 серпня 1985 р. В той день Саманта з батьком поверталося зі зйомок серіалу Роберта Вагнера «Вулиця Лайм», де дівчинка грала одну з ролей.
Джейн Сміт чекала чоловіка і дочку в аеропорту міста Огаста. Однак літак з 13-річною Самантою та її батьком був направлений у муніципальний аеропорт Оберн-Льюістон до південно-заходу від Огасты.
Політ проходив в складних метеоумовах, і з-за поганої видимості при посадці пілот невеликого двомоторного літака промахнувся мимо злітно-посадкової смуги.
Літак звалився в 200 метрах від її торця. Нікому з 6 пасажирів і 2 пілотів вижити не вдалося.
На поминальну службу на честь Саманти Сміт і її батька прийшло близько тисячі осіб, у тому числі Роберт Вагнер і представник Радянського посольства Володимир Кулагін, який зачитав повідомлення від Михайла Горбачова:
«Всі, хто знав у Радянському Союзі Саманту Сміт, назавжди залишать у пам’яті образ американської дівчинки, яка як і мільйони радянських юнаків і дівчат мріяла про мир, про дружбу між народами Сполучених Штатів та Радянського Союзу».
Рональд Рейган, у свою чергу, передав Джейн Сміт письмове співчуття:
«Можливо, вас трохи втішить знання, що мільйони американців, мільйони людей поділяють всю тяжкість вашого горя. Вони теж трепетно збережуть у пам’яті Саманту, її посмішку, її ідеалізм і чисту, незайману нічим ніжність її душі».
Тіла Саманти та її батька були кремовані і поховані недалеко від Хоултона, де вона народилася.
День пам’яті
У штаті Мен (США) перший понеділок червня офіційно відзначається як день пам’яті Саманти Сміт.
Медаль чотирьох дівчаток
У 1989 році Комітетом захисту миру була заснована медаль чотирьох дівчаток (Тані Савичевої, Анни Франк, Садако Сасакі та Саманти Сміт), що вручається борцям за щастя дітей і авторам найкращих художніх творів, під девізом «Світ – дітям світу!».
Тепер ви знаєте, хто така Саманта Сміт, і завдяки чому вона увійшла в історію.
