Обіцянку показати всім кузькіну матір і історію, раніше ніде не бачену, виявилося ще одним стьобом, акуратно уместившимся в загальну концепцію «Хатини в лісі», яка сама по собі і є один великий стьоб над жанровими зобов’язаннями жахів перед улюбленими глядачами. Свого оригінального в ній — зомбі наплакав, зате фільм ставить під сумнів необхідність появи ремейків, сіквелів, пріквелів і перезавантажень класики типу «Зловісних мерців» або «Повсталих з пекла». Та й взагалі загрожує своїм існуванням всьому жанру: краще вже все одно не вийде.
В «Хатині в лісі» є ЦИЦЬКИ. У будь-якому сучасному фільмі жахів, чий бюджет перевищує середню вартість комплексного обіду на двох, сиськи заборонені. Дозволено відривати голови, вирізати очі, катування розпеченим залізом дітей і тварин, але показувати цицьки не можна.
Тут їх не просто показують, але смакую: «глядачі» і «кати» в одній особі, що зібралися перед моніторами, буквально благають, щоб Хатчисон їх показала. Благають так жалібно, що в їх поява навіть перестаєш вірити, очікуючи облому на останній секунді, коли з хирлявих кущів за пару секунд до бажаного стриптизу вибереться чудо-юдо і испоганит всю малину. Навіть попередня цього найсексуальніша кіносцена 2012 року з тупою блондинкою і мертвої вовчою головою, не переконує в успішному результаті. Коли, нагинаючи під себе всі стереотипи, сиськи з’являються на світ, вже розумієш, що «Хатина в лісі» — унікальний і кращий фільм жахів з усіх останнім створених, незважаючи на те, що в ньому покажуть далі.
Другим номером після акту зоофілії з відтінком некрофілії і цицьок йде дивно дурний, тупий, потворний і порочне сюжет про жертвопринесення та одиноких хатинах в гущавині лісу, куди забралася блондинисто-качковая-невинно-умничающе-наркоманська компашка (в курсі, що «незаймана» Конноллі не тільки переступила третій десяток, але в минулому була професійної тенісисткою?), бажає добре випити, потрахаться і покурити травички (цікаво, чому в ці пункти ніколи не входить «закусити» — снідати, обідати і вечеряти завжди відмовляються, воліючи накачуватися пивом?), з усіма витікаючими звідси наслідками: похмурим доглядачем бензоколонки, що натякає на прийдешні неприємності, виявленим підвалом з цікавими реліквіями, і не зовсім живими маниакми, ошивающимися в окрузі.
Відразу після такого введення логіка і сенс того, що відбувається зовсім відмовляє авторам, і вони воліють просто стібатися, кожним своїм словом і справою поминаючи «Зловісних», «Повстанців» і ще щось там дуже культове і класичне. При будь-якому іншому підході, відмінному від стьобного, в цьому місці «ХВЛ» можна було б ховати, але бажання запитувати себе, що це за херню тільки що показали, немає. Навіть зневажливе поява Сігурні Уівер і її не менш паскудна пояснення подій не бажають визнати, що «Хатина в лісі» — пустушка, грає сама з собою і не обертає уваги на всіх інших, що вимагають хоч якоїсь логічної складової. І японська жаба тому підтвердження.
Третій ударний номер програми – монстрятник. Такого розмаїття паразитів, вибралися з книг Клайва Баркера (ех, з них би ще й обов’язкову фентезійну групповуху приплести!), не було ніде, ніколи, ні в кого. І навряд чи коли-небудь взагалі буде. Справжній зоопарк виродків, зібраний фахівцями, чия кількість порівнянно з населенням Китаю (і виродків, і фахівців, над ними сработавшими). Виродки ніяк не оригінальні, всі вони вже десь колись були, але тут подані бездоганно і в якихось абсолютно святкових масштабах. І саме чудове, що і без їх існування «Хатина в лісі» не втрачає ні крапельки свого звірячого чарівності, вони лише прикрашають її, набиваючи додаткові командні очки, коли здається, що краще й бути не може.
І хотілося б обійтися без сиквела, запам’ятавши «Хатина в лісі» саме такий: єдиною і неповторною. З японськими жабами, цицьками і виродками в одному місці. Такого не було, такого більше ніколи не буде. Загалом, хай живе сіквел, без якого ніяк не обійтися.
