Про кого кажуть: «Кішка, яка гуляє сама по собі»?

Коти гуляють самі по собі

Кішка, яка гуляє (яка гуляє сама по собі — людина, чиї погляди, судження, вчинки не залежать від поглядів, суджень натовпу, оточуючого суспільства, сучасної йому моди, має власну думку про все, що поступає так, як велить йому власна совість і розум; індивідуаліст; одинак

Походженням фразеологізм зобов’язаний англійському письменнику Р. Кіплінгу. У його збірці “Просто казки”, опублікованому 1902 році є і казка з такою назвою

«Просто казки» («Казки просто так» (Just So Stories) (1902)

  • «Чому кіт їсть тільки дрібних рибок»
  • «Як на спині верблюда з’явився горб»
  • «Як на шкірі носорога з’явилися складки»
  • «Як леопард став плямистим»
  • «Слоненя»
  • «Прохання старого кенгуру»
  • «Як з’явилися броненосці»
  • «Як було написано перший лист»
  • «Як була складена перша абетка»
  • «Морський краб, який грав з морем»
  • «Кіт, який гуляв де хотів»
  • «Метелик, який тупнув ногою»

«В «Норт-Енд-хаус», куди Киплинги в’їхали на початку червня (1897), письменник працює, і вже не перший рік, над «Просто казками», які завершить тільки через п’ять років в Кейптауні. Казки складаються експромтом і розповідаються дітям — своїм і чужим… Письменник зазивав дочок і племінницю до себе в кабінет або відправлявся з ними на сінник і вголос читав їм «Просто казки». Перший — усний — варіант однієї з кращих казок «Кішка, що гуляла сама по собі» з’явився ще в Америці, де Кіплінг з дружиною і маленькою дочкою Жозефіною жив з 1892 по 1896 рік. Там же, у Вермонті, народилися казки про Носорога, Верблюда і Кита. Їх письменник розповідав Жозефін, коли укладав її спати» (А. Лівергант «Кіплінг»)

Дивіться також:  Як змінити розмір шрифту в HTML

“Слухай, мій милий хлопчик, слухай, слухай, розумій, тому що це сталося, тому що це сталося, тому що це було ще в ту далеку пору, коли Ручні Тварини були Дикими Тваринами.
Собака була дика, і Кінь була дика, і Корова була дика, і Вівця була дика, і Свиня була дика і всі вони були дикі-предикие і дико блукали по Мокрим і Диких Лісах.
Але сама дика була Дика Кішка – вона блукала де заманеться і гуляла сама по собі” («Кішка, що гуляла сама по собі»)

Використання фразеологізму в літературі

—

    • «Іноді мені здається, що мені взагалі ніхто не потрібен. Кішка, яка гуляє сама по собі. — Ася, а тобі не буває страшно від твоєї самодостатності?» (Олександра Мариніна «Ілюзія гріха»)

—

    • «Звістка про те, що відтепер я не «кішка, яка гуляє сама по собі», а повноправна «метелиця», Олексій Федорович Трешников сприйняв з властивим йому гумором, побажав удачі, і, натхненний його напуттям, я спецрейсом вилетів на Північну Землю» (Володимир Санін «Не кажи ти Арктиці ― прощавай»)

—

    • «Там чорна кішка гуляє сама по собі між предметами і забавно проектується ― перетворюється в пантеру на горілчаної пляшці» (Нонна Мордюкова «Козачка»)

—

    «Може бути, потай боячись, що раптом ― в пориві великодушності ― почнуть мене одне одному передаровувати, тобто обидва відмовляться, і знову залишуся собака без господаря або, за казкою Кіплінга, кішка, яка гуляє сама по собі» (М. І. Цвєтаєва. «Живе про живе»)