Кожен з нас так чи інакше стикався з некомпетентністю працівників. Але не всі знають, що існує наука иерархиология, яка пояснює появу таких у будь-якій сфері людської діяльності. І в основі цієї науки лежить принцип Пітера, відкритий і описаний більше 50 років тому американським доктором педагогічних наук канадського походження Лоуренсом Джонстоном Пітером (1919-1990).
Робота робиться тими, хто ще компетентний
Свої дослідження цивілізованого суспільства, механізмів державного апарату і бізнесу, освіти і мистецтва, а також торгівлі Л. Пітер виклав у книзі «Принцип Пітера» (1968). Це одна з багатьох, але найбільш відома його робота, написана у співавторстві з літератором і журналістом Раймондом Халлом.
Удвох вони проводили масштабні дослідження, в яких прийшли до висновку, що всюди панує некомпетентність, і розробили механізми її панування. Та ладно якби прояви некомпетентності проявлялися тільки в досить далеких від сферах нашого повсякденного життя, як політика або космічні дослідження. Але вона оточує нас всюди!
Вітчизняний читач познайомився з тим, що таке принцип Пітера, в 1971 році. Саме тоді вперше в журналі «Іноземна література» (№ 8) з’явилися глави цього світового бестселера.
Сутність принципу Пітера
Даний принцип є приватною трактуванням загальнонаукового спостереження про роботу складних систем. Всім відомий факт, що будь-який добре працює предмет або ідея завжди знайдуть своє застосування в ускладнених умовах. І це триватиме до тих пір, поки не закінчиться катастрофою.
Розроблений Пітером принцип – це перенесення даного спостереження у сферу людських відносин і просування у службовій ієрархії. Згідно з ним, положення працівника в ієрархії підприємства може підвищуватися рівно до рівня його некомпетентності. Це така ступінь кар’єрного росту, на якій він вже не справляється з покладеними завданнями і стає некомпетентним. На цій сходинці він «застрягне», тобто залишиться на ній, поки не зникне з системи (звільниться, вийде на пенсію або помре).
Сфера застосування принципу Пітера надзвичайно широка, так як всі громадські структури мають ієрархічну структуру – від релігії до армії, від державних утворень до структури бізнесу.
Компетентні рухаються вгору…
Лаконічна формулювання принципу Пітера звучить так: «В ієрархічних системах кожен індивідуум має тенденцію підніматися до рівня своєї особистої некомпетентності». Відразу згадується наша приказка про людину, який знаходиться не на своєму місці.
Коли на кар’єрних сходах з’являється вільна сходинка, то кандидатів на неї вибирають з фахівців, що стоять нижче. При цьому відбір проходить той кандидат, який найкраще проявив себе на своєму місці. Тобто був компетентним у своїй справі.
Коли і на більш вищому щаблі кар’єрної драбини він виявиться успішним і повністю справляються зі своїми обов’язками, то стане першим кандидатом на чергове підвищення.
І так буде продовжуватися, поки він не досягне тієї ступені, де всі його навички виявляться марними або обсяг знань недостатнім. І саме на ступені своєї кар’єри, де він виявиться некомпетентним, він перестане бути лідером в гонці за черговим підвищенням. Але при цьому він залишиться на тому ж місці, на рівні своєї некомпетентності – на місці, де «не тягне» і на якому не справляється.
…А некомпетентні стоять на місці
Так народжуються невдалі кадрові рішення. І чим довше ієрархічна драбина, а просто крупніше компанія, тим вище ймовірність того, що вони залишаться в силі. Ось саме так народжуються некомпетентні начальники і боси.
Але в чому проблема? Адже можна просто повернути співробітника на колишнє місце роботи, де він був успішний. Не все так просто. Адже одним з наслідків принципу Пітера стало те, що на попереднє місце вже взятий працівник, відібраний знову ж з кандидатів, нижчестоящих в кар’єрному плані.
Ось так і відбувається «застрявання» співробітника на рівні своєї некомпетентності.
Навколо все не на своєму місці
Некомпетентність розширюється, і причин тому кілька. Згідно із законами ієрархії і теорією принципу Пітера це рух по кар’єрних сходах неминуче призводить до того, що з плином часу на кожному місці виявляється співробітник, некомпетентний в даній сфері.
Це дивує – адже успішні компанії і корпорації продовжують існувати. Чому? Відповідь проста – за рахунок тих працівників, які поки на своїх місцях і добре працюють. Вони-то і рухають фірму, сповнені енергії та ідей і не досягли своєї стелі умінь і знань.
Але, навіть не сумніваючись у своїй успішності на більш високій посаді, співробітники не відмовляються від підвищення і невблаганно будуть рухатися до своєї межі.
Підвищення всупереч
Але методи для звільнення некомпетентного працівника є. Вони виглядають як винятки з принципу Пітера. Є в них сенс, судіть самі:
- Звільнення за принципом «пас убік». У цьому випадку працівник, який відверто некомпетентний, переводиться на посаду того ж рівня.
- Прибрати співробітника з посади можна «ударної сублімацією». Це означає, що поганого начальника переводять на вищу посаду виключно завдяки «руці підтримки», просто особистого зв’язку з керівником. Найчастіше нова посада хоч і вищий за рангом, але реальної влади не має.
Ці підвищення і кар’єрне зростання некомпетентного співробітника — тільки уявні винятки з принципу Пітера. Адже при підвищенні в посаді некомпетентність, досягнута на певному рівні, не перетворюється на компетентність.
А ось кількість заступників керівника, застряглих на своїй посаді через некомпетентність, зростає і створює затор Пітера.
Виключення підтверджують правило
Крім уявних, бувають і інші виключення з правила Пітера. Звільняють, звичайно, і зовсім недбайливих працівників, і успішних. З першими все зрозуміло. А ось другі – розумні, перспективні, виключно компетентні – схильні до ризику і різних новаторських методів. А це не завжди вписується в правила великих ієрархічних систем, в яких все йде своєю чергою згідно з внутрішньою політикою.
Буває і так, що співробітник цінний не професійними якостями, а виключно однією своєю рисою. Наприклад, акуратністю або старанністю. Тоді говорять про інверсії Пітера, коли співробітник все просувається і просувається по кар’єрних сходах. При цьому компетентність його не росте.
Синдром некомпетентності
Наближення до кінцевої зупинки в рості компетентності викликає у людини цілу низку проблем. І пов’язані вони не тільки з виконанням функціональних обов’язків, а й зі здоров’ям (фізичним і психологічним). Усвідомлюючи свою марність на даній посаді, людина може піддаватися пагубним пристрастям (алкоголю, наркотиків), у нього порушується сон, з’являється гастрит і погане самопочуття.
Зовнішніми ознаками синдрому кінцевої зупинки (рівня некомпетентності) є:
- Прагнення до ідеального порядку на столі. Або навпаки – гори паперів, які створюють видимість діяльності.
- Прихильність до графічних форм звітності – графіки, креслення, діаграми.
- Постійна відсилання до минулого, коли все було якісніше.
- Увагу до несуттєвих деталей.
Поради кар’єристам
Незважаючи на загальний песимізм принципу розвитку ієрархічної системи, саме принципи, розроблені Л. Пітером, дають слушні поради щодо просування по службі. Але будьте уважні – головне вчасно зрозуміти, наскільки ви особисто близькі до своєї кінцевої зупинки.
Отже, для кар’єристів існує два принципово різних варіанти просування вгору:
Прочитання книги Л. Пітера змушує задуматися про своє місце в ієрархії системи і тих горизонтах, які можуть бути досягнуті, або ж навпаки – вже пройдені.
А щоб не відчути розчарування на кінцевій зупинці, необхідно заздалегідь подбати про запасні варіанти. Спорт, хобі та захоплення розширюють наші можливості по досягненню компетентності. Адже людина і створений для того, щоб прагнути до недосяжних обріїв і перетворювати навколишній світ.
