Висновок (моя думка)

Дід так любив свого онука і турбувався за нього, що для нього було цілком природним відправитися в буранную погоду за подарунком. Мабуть, він розумів, що йти за кілька верст в таку погоду небезпечно, але життя і здоров’я хворого хлопчика для нього було набагато важливіше, ніж власна безпека і навіть життя. ВІН не вмів говорити красиві слова, й нічого не обіцяв хворій дитині, він просто пішов і зробив те, що, на його думку, необхідно було зробити.